Скубицька Юлія Володимирівна

аспірант Національного університету «Києво-Могилянська Академія», Київ

Соціальний зріз функціонування архітектури на прикладі аналізу сучасного стану забудови району ХТЗ у Харкові

Мистецтво архітектури як жодне інше з початку свого існування було заглиблене в соціальне поле. Саме тому методи його аналізу варіюються від суто мистецького аналізу художньої форми до більш близьких культурології та соціології підходів, у яких архітектурні споруди трактуються як пам’ятники минулим історичним епохам (тобто в чомусь прирівнюються до міських монументів), або як відображення колективного несвідомого (приклад «Проекту аркади Вальтера Беньяміна) та віддзеркалення культурного, економічного та соціально-політичного аспекту функціонування певного поселення [5, c. xvii; 4]. В цих випадках архітектура перетворюється на текст культури, який можна декодувати і робити відповідні висновки про стан всієї системи. З іншого боку, вона може розглядатися як дієвий елемент формування соціального простору. Саме такий підхід до цього мистецтва зараз отримує все більше впливу серед архітекторів всього світу, як приклади можна згадати діяльність бюро Public Architecture, та цілої низки архітекторів, яких щороку відзначає Global Award for Sustainable Architecture. Найкраще для такого аналізу підходить акторно-мережевий підхід Джона Ло [2, c.30-43].

            «Соц-містечко» ХТЗ було спроектоване на замовлення НКВД у 1929 році групою архітекторів під керівництвом Павла Альошина. Для сучасних дослідників цей район представляє неабияку цінність, оскільки він став одним з небагатьох реалізованих комплексних проектів житлової забудови в напрямку конструктивізму. Основним постулатом житлової забудови у конструктивістів був курс на створення нового побуту і, відповідно, нової радянської людини. Важливою особливістю конструктивістів було також і те, що їх теорія розвивалася в умовно виокремленій Володимиром Паперним системі Культури Один, а тому не передбачала створення суспільної ієрархії, характерної для Культури Два [3]. Якщо ми розглянемо конкретні проекти конструктивістської житлової забудови, побачимо, що в основному вони розроблялися саме для робітничих районів, оскільки робітники та будівельники в 1920-х—1930-х роках мали найгірші житлові умови. Але нас цікавить не історія створення житлового району ХТЗ, а його функціонування в ситуації сучасного міста.

            У цьому контексті маємо, перш за все, відзначити, що надзвичайно раціонально спроектований район, якому з точки зору планування могли б позаздрити багато жителів новобудов, своєї конструктивістської мети не виконав. Це стає зрозумілим з декількох причин. По-перше, згідно з нещодавно проведеним дослідженням журналу «Кореспондент», ХТЗ є найбільш криміналізованим районом міста Харкова [1]. По-друге, стан будівель говорить про те, що простір кожного мікрорайону і, власне, будинку, так і залишився відчуженим для його жителів. Тобто ані нової людини, ані нового колективізованого побуту засобами однієї лише архітектури створити не вдалося. Це демонструє нам обмеження архітектурної справи, якщо вона не підкріплюється іншими чинниками, зокрема покращенням економічної, освітньої політики щодо населення району, розвитком громадянського суспільства та місцевого самоврядування. Таким чином, якщо за СРСР цей район ще хоч якось тримався завдяки адміністративним заходам, після його розпаду, коли адмініструванню життя таких верств населення, як робітники, перестали приділяти увагу, проявилася відсутність публічного життя таких районів та їх криміналізація.

            Для того, щоб зрозуміти сучасний стан і динаміку району було проведене польове дослідження. Зважаючи на високий рівень криміналізації ХТЗ, ми утрималися, принаймні цього разу, від соцопитувань і скористалися аналізом характеру змін, що відбуваються у забудові поселення. Результати виявилися такими. Перше, що кидається в очі, це нещодавні реновації публічного простору, проведені губернатором Харкова, в контексті підготовки до місцевих виборів: в одному з мікрорайонів був відновлений сквер, розташований за будинком реєстрації шлюбів. При чому в обранні місця спрацювала, по-перше, наявність цієї адміністративної установи, по-друге існування в парку могили героя Великої Вітчизняної війни. Таким чином, губернатор прийняв рішення заробити символічний капітал на основі вже традиційних, але, по суті,  радянських цінностей пов’язаних з пам’яттю про Велику вітчизняну війну як один з ключових моментів у формуванні ідентичності радянської людини. Більш глибокі реновації здійснені не були, і це можна вважати позитивним, оскільки масштабна ревіталізація району могла призвести до його джентрифікації. Звичайно, що публічний парк суттєво пожвавив і реструктуризував життя району, оскільки цей простір дав місце для відпочинку батьків з дітьми та пенсіонерів, у той час як криміналізовані банди підлітків та спільноти алкоголіків, яких в цьому району дуже багато, відсунулися на периферію парку, який після реновації став простором нагляду влади за суспільством, в результаті чого маргінальні суспільні елементи в ньому залишилися, але перестали обіймати центральні позиції, як це сталося в дзеркально-ідентичному мікрорайоні. Він нам цікавий як антипод і сумний приклад. У цьому мікрорайоні суспільна установа перетворилася на клуб, відповідно, міська влада вже не має такої відповідальності за облаштування території навколо неї. В результаті, те, що мало бути парком вже і близько облаштований парк не нагадує, жодних мам з дітьми ми там також не спостерігали, оскільки біля дитячого майданчику виріс намет «Оболонь». Тут якраз підкреслюється дієвість архітектурного планування в соціальному просторі.  Наявність намету «Оболонь» біля дитячого майданчика одразу перетворила його на місце зібрань підліткових криміналізованих груп та місцевих алкоголіків. Під час нашого перебування на місці, приблизно о першій годині дня саме на цьому майданчику починалася бійка. Інших людей, які б гуляли районом у цей святковий день ми там не побачили.

            Проведений нами аналіз сучасного стану забудови району ХТЗ виявив низку особливостей функціонування архітектури в соціумі. З одного боку, ми змогли переконатися у тому, що архітектурні утопії не можуть жити лише за рахунок ідеального планування поселення. Навіть, якщо воно здійснюється, є низка інших факторів, які з часом навіть змінену на краще ситуацію повертають в інший бік. Тим не менш, архітектура, що структурує простір для життя, може внести в нього деякі корективи і нівелювати напруження між різними соціальними групами, або принаймні, створити простір для вільної життєдіяльності одних та маргіналізації інших. Одним з великих недоліків відновленого парку в мікрорайоні «Соц-міста» ХТЗ є те, що воно знову проходило згори. Зараз цей парк реструктуризував публічний простір мікрорайону, але без активного залучення місцевого населення в функціонування мікрорайону ці зміни не будуть мати тривалого ефекту.

1. Корреспондент составил ТОП-10 самых неблагополучных жилмассивов в Украине — http://korrespondent.net/ukraine/events/1058465
2. Ло Д. Объекты и пространства/ Д. Ло // Социологическое обозрение, 2006. — Т.5. —№1. — С. 30-43.
3. Паперный В. Культура Два/ В. Паперный — М.: Новое литературное обозрение, 2007. —  408с.
4. Benjamin W. Arcades’ Project. Harvard: President and Fellows of Harvard College, 1999.
5. Crinson M., ed., Urban memory. History and Amnesia in the Modern City. New York: Routledge, 2005.