Івасюк Оксана Володимирівна

аспірантка кафедри культурології Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова, (Київ)

"Проблематика художньої літератури крізь призму культурологічного дослідження."

М.Епштейн у своїй книзі "Знак пробела: О будущем гуманитарных наук" розглядає поняття транскультури як нової сфери культурного розвитку. Глава присвячена розгляду цього питання має наступну назву : "Транскультура: культурологія у практичному вимірі." ; це привертає увагу, адже якщо мова йде про новий етап розвитку культури, то відповідно ми в праві говорити про нову науку про культуру: культурологію в теоретичному вимірі.        

        На одному круглому столі В.М.Межуєв висловлює думку, стосовно того, що всі знають чим займається етнограф, філолог, соціолог, які вивчають культуру, а чим займається культуролог  важко сказати, адже називати себе спеціалістом по культурі , це все одно що називати себе спеціалістом по природі, а не фізиком, біологом чи хіміком. Але для нас важлива наступна думка В.А. Подороги: вищевказані науки про культуру виникли в результаті відкриття багатоманітності культур, мультикультурності. В свою чергу М.Епштейн зазначає, що поява культурології пов’язана із формуванням нового етапу культурного розвитку: транс культури. Останню він визначає не як спільне та ідентичне, що притаманне всім культурам, а як культурну різноманітність та універсальність як здобуток однієї особистості, це стан віртуальної приналежності одного індивіда до багатьох культур. Транскультурно людина сама обирає до якої кулінарної, художньої чи релігійної традиції себе віднести і у якій мірі зробити її своєю, це нове символічне середовище , яке виникло завдяки новому світогляду і потребує подальшого теоретичного обґрунтування, нової комплексної науки: культурології.

        А.П. Марков зазначає, що статус культурології як наукової парадигми визначає, насамперед, її метод, який відрізняється від метода класичної філософії та від методології окремих наук:

-          Переакцентування із пізнавальної мотивації на проблемну детермінованість.

-          Інтеграція результатів та методів різних областей гуманітарного знання здійснюється не механічно, а навкруги актуального "проблемного поля"

-          Культурологічний дискурс не лише аналізує, інтерпретує та розуміє, а й "збирає" культурну реальність , "розкидану" по проблемним областям гуманітарного знання, онтологізує культуру як цілісність.

         Виявивши специфіку нової науки про культуру, варто повернутися  безпосередньо до предмету нашого дослідження: проблеми художньої літератури крізь призму культурологічного аналізу. Постановка даного питання провокує вияснити, яке право має культурологія досліджувати художню літературу, адже це здійснює літературознавство або ж філософія літератури. Який зв'язок між філософією і літературою, філософією та культурологією. Ці та інші питання ми спробуємо проаналізувати, спираючись на вищевикладений матеріал.

      Літературознавство  має ряд складових: теорію літератури, історію літератури, літературна критика. Але цими напрямами дослідження літературного твору не може бути завершеним, адже головний акцент  здійснюється або ж на структуру літературного твору, або ж на його стилістичні особливості. Якщо взяти до уваги філософію літератури, то вона здійснює акцент на сюжетно-змістову сторону твору, але також не позбавлена іманентних ознак, які вказують на те, що і культурологія має право на  власні відкриття.  Насамперед варто не забувати, що філософія – це не наука, а світоглядна позиція. І якщо говорити, наприклад, про М.М.Бахтіна, який досліджував творчість Ф.Достоєвського чи Ф.Рабле, то ми можемо сказати, що  це лише його власне бачення твору, яке хоч і посідає важливе місце у філософському дискурсі, але ж все-таки є досить суб’єктивним. Дуже часто філософ сповнений якщо не віри, то хоча б надії на те, що його світоглядна позиція найширше розкриває підняте коло проблемних питань, що стосується культурології, то вона утримується висловити тезу "саме так вірно", замінюючи її на "саме так є на даному етапі". Кожний філософ, досліджуючи художній твір висуває власну інтерпретацію, яку намагається відстояти. Культурологія ж – це насамперед наука, яка позбавлена оціночного аспекту. Це "номадична" наука, яка не зупиняється на остаточному рішенні, не виносить остаточний вердикт у дослідженні, але намагається зрозуміти , пояснити проблемне питання з різних точок зору. Філософія певною мірою виступає методологією у культурологічному дослідженні, яке спрямоване на ціннісно-смислові аспекти культури.

        Філософія проблематизує дійсність  і людське знання про неї, література вибудовує міф про дійсність і знання, хоча тут справа лише в акцентах. Література також проблематизує, але по-іншому; філософія також міфологізує, але по-іншому [1]. Арістотель у "Поетиці" зазначив, що завдання поета  - говорити не про те, що дійсно сталося, а про те, що може статися . Художня література не зображує факти, а насамперед смисли,  які культуролог не має права ігнорувати.

        Подорога зазначає, що ніякі принципи філософської школи недостатні, навіть там, де вони в достатній мірі вдались, так як це було з герменевтичним проектом у Бахтіна чи семіотичним у Московсько-Тартурській школі, на його думку це найбільш вдалі проекти по відношенню до російської літератури, є менш важливі, наприклад, психоаналітичні, які також не потрібно заперечувати. У своїй доповіді він ставить питання про те, що філософія і література повинна бути проблематизована, адже філософія не може бути домінуючою у їхньому взаємозв’язку. А так як вище було зазначено, що одним із аспектів методу культурології  - це переакцентування із пізнавальної мотивації на проблемну детермінованість , то у компетенції культурологів  проблематизувати філософію і літературу; філософія досліджує літературу, а культурологія і філософію, і літературу разом.

          М.О.Бєрдяєв головну різницю між філософією та наукою вбачав у тому, що філософія пізнає буття через людину , саме у ній бачить розгадку смислу, а наука, навпаки, пізнає насамперед природу. Відповідно така думку спростовує висновок попередньої тези, але  сьогодні ми можемо посперечатися із таким твердженням, адже основна парадигма соціокультурного знання будується на екзистенційному досвіді людини. Відповідно однією із проблем культурологічного дослідження художньої літератури являється її філософсько-антропологічний аспект.

         Досліджуючи філософсько-антропологічні проблеми  художніх творів Л.М.Толстого, ми прийшли до висновку, що вони розвиваються в руслі  філософського мислення Культури Модерну, абсолютизуючи і поглиблюючи різні її аспекти. Герої романів Л.Н.Толстого  під час пошуку особистісного ідеалу прагнули пізнати власну духовну природу. Емоційно-психологічний стан духовно розвинених героїв залежить насамперед від співвідношення їх інтелекту і моралі. Розум, який керується низькими мотивами, сприяє реалізації егоїстичних стремлінь і це може стати поштовхом у виборі невірного шляху.  Екзистенційі переживання «пограничних ситуацій» (таких героїв як князь Андрій, Пьер Безухов, А.Кареніна, Левін) пробуджують людину до волевиявлення, свобідного вибору на користь моральних імперативів. Така світоглядна позиція віднаходить свій відгук у філософських концепціях таких мислителів, як Ж.Руссо, В.Гегель, І.Кант.

        Окрім того літературний твір може глибоко проникати у світ людини, робити з приводу цього великі відкриття, але від цього він не перетворюється у філософію. Тому в певній мірі література виступає також методологією культурологічного дослідження, так як поряд із філософією виражає світоглядну позицію, дух часу в його синхронічному або ж діахронічному вимірі.

        Філософія і література знаходяться у одному культурному просторі, і філософія, і література говорять про людське буття. Культурологія ж намагається "зібрати" з різних джерел усі смисли (що так характерно до транскультурного світовідчуття) з метою створення картини світу.