Бронецька Ганна Василівна, Паламарчук
Євген Вікторович, магістранти Чернівецького національного університету імені.
Ю.Федьковича
Напрям І. Форми та зміст академічної
інституалізації
Секція: Зміна функції науки та науковця
в сучасному світі;
З
висоти ХХІ ст. можна розглянути періодизацію формування науки у різні історичні
періоди, з виділенням своїх пріоритетних світоглядних переконань. Ці бачення
світової картини мали відбиток відповідної соціально-культурологічної епохи, які
були відображенням самоідентифікації особистості в контексті тогочасних
парадигм.
Оформлення
науки як спеціалізованого інституту з продукування, оформлення та передачі
знання проходило з урахуванням традиційних та актуально-діючих імперативів в
науковому середовищі. Особливо значимим, хоча не завжди явним, таким
регулятивом був етичний. Етичні потенціали науковця не завжди визначали напрям
та зміст його діяльності, оскільки провідне місце відводилось більш
матеріальним потребам людства. Так, починаючи з ХVII
ст., тобто з оформленням науки в сучасному її розумінні, наукове знання
оформилось як механістичне. Формування суб’єктно-обєктних відносин між людиною
і природою. між людиною та оточуючим її середовищем, що було однією з причин
виникнення науки взагалі, в Новий час як зазначає Кохановський: «бурхливий
розвиток виробничих сил (промисловості, гірничої та воєнної справи. транспорту
і т.д.) потребував вирішення цілого ряду технічних завдань, що в свою чергу,
викликало інтенсивне формування і розвиток окремих наук, серед яких особливої
значущості набула механіка – в силу специфіки вирішення технічних завдань» [1,
с. 304]. Продовжуючи свій розвиток наука, розглядаючи актуальні проблеми
послуговується універсальними законами того часу, які трансформують
механістичну наукову настанову на електромагнітну картину світу. Але і ця
некласична картина світу не вирішувала проблем, які були зумовлені рядом
досягнень (відкриття Енштейна, Борна,
Гейзенберга, Дірака…). Тим
самим було зумовлена необхідність обмірковування саме філософського підходу до
осягнення особистісного світорозуміння, яке актуалізувалось в ХХ ст.
Це
століття набрало ще однієї функції науки – вона стала перетворюватися в соціальну
силу проникаючи в різні сфери суспільного життя та регулюючи різноманітні види
людської діяльності. Вже в сучасну епоху, зумовлюючись глобальними кризами
виникає проблема пошуку нових світоглядних орієнтацій людства. В зв’язку з цим
переосмислюються і функції науки. Її домінуюче становище в системі цінностей
культури багато в чому було пов’язано з її технологічною проекцією. Сьогодні ж,
важливе обмежене об’єднання цінностей науково-технологічного мислення з тими
соціальними цінностями, які представлені моральністю, мистецтвом, релігійним та
філософським осягненням світу [2, с. 662].
Сучасна
філософська рефлексія у своєму визначенні апелює до таких понять як
постмодернізм, пост-сучасна чи постнекласична філософія, і відображає
філософування характерне для культури сьогоднішнього типу, яке змістовно-аксіологічно
дистанціюється не лише від класичної, але і від некласичної традиції. І в цьому
напрямку виділяється рефлексивний характер постмодернізму як феномену культури.
Цьому є підтвердження в словах З.Баумена: «постмодернізм як такий є ніщо інше
як сучасність для самої себе»[див. 2 с. 812-813]. Ця філософська саморефлексія
спонукає суспільство ХХІ ст. до етичних принципів науки, які мали б переорієнтувати
суспільну свідомість.
Етичне
первенство у науковому мисленні актуалізується, навіть в період сурового
матеріалізму, коли наголошувалось що діяльність моральної свідомості має бути
направлена не просто на встановлення істини, знання, а на формулювання життєвих
цілей та орієнтирів. Співвідношення етики і науки розкривається у двох аспектах:
перший стосується значення етики для науки (роль моральних принципів в
діяльності вченого); інший – значення науки для етики (можливість наукового
обґрунтування моральних принципів) [3, с.188].
Міркуючи
над вище зазначеними аспектами слід розкрити вплив моральних принципів на
наукову діяльність, зокрема принципи справедливості, гуманізму, працелюбності, безкорисливості, жертовності і т.п. Ці принципи
акцентують увагу науки на людинотворчості, а не побутових проблемах цієї
людини. Тому, в постмодерністських рефлексіях слід наголошувати на оцій людинотворчості,
яка може вивести соціально-культурний стан людства із духовної кризи. Що ж
стосується іншого аспекту, то варто зазначити, що етика постає як одна із
філософських дисциплін, і користується рядом її методологічних прийомів. Також,
наука, яка продукує свої винаходи дає виклик етикам-науковцям для
обмірковування того чи іншого феномену, чим зумовлюється створення та обґрунтування
концепцій ряду прикладних етичних дисциплін (біоетика, політична етика…). Вирішуючи
свої локальні проблеми в глобальному масштабі етики вони утворюють теорію
нового бачення людини та її місця у співвідношенні з наукою – концепцію наукової
етики.
Так,
наукова етика яка актуалізується в постмодерністському рефлексивному мисленні
має мати пріоритетом етичні принципи які і відображають, певним чином, етичні
функції науки.
Література:
1)
Кохановський В.П. Философия и методология науки: Учебник для высших учебных
заведений. – Ростов н/Д «Феникс», 1999. – 576 с.
2)
История философии: Энциклопедия. – Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом. 2002. – 1376с. – (Мир
энциклопедий).
3)
Словарь по этике /Под ред. И.С.Кона. – 4-е изд. – М.:
Политиздат, 1981. – 430 с.
|
