Бурхливий розвиток
комп’ютерних технологій та мереж електронної комунікації обумовив глибинні
зміни в існуванні такого культурного феномену як текст. Змінилося все – мотиви його генерації, принципи композиції, особливості
функціонування в медіа-середовищі і, нарешті, вплив на споживача. Виникла
проблема осмислення зазначених трансформацій.
Хоча увага
спеціалістів до відповідного кола проблем виникла з самого початку процесу
широкого використання електродних текстів, але причиною гострої суспільної
полеміки з цього приводу стала стаття відомого американського письменника
Ніколаса Карра в журналі "The Atlantic”
з інтригуючою назвою «Google робить нас дурнішими ?»
Лейтмотивом
цієї статті є твердження автора, що під впливом пошукових систем відбувається
глибинна трансформація здібностей читання і мислення людини. Н.Карр на основі
самоспостережень помітив, що йому стало важко читати книги й великі за обсягом
статті. Після двох-трьох сторінок його увага починала розсіюватися, з‘являлася
якась метушливість, бажання зайнятися чимось новим. Пояснення вбачалося у тому,
що досліднику доводилося багато часу працювати у Інтернеті, де інформація
подається особливим чином (йшлося, зокрема, про сторінки Google). Прості речення,
короткі абзаци, фрази, що впадають в око й запам’ятовуються. Це не потребує
концентрації уваги, зусиль мислення. Але у той же час самим згубним чином
впливає на культуру читання у тій її формі, яка протягом століть формувалася
під впливом книги. Йдеться про так зване «глибоке читання» - процес, що
супроводжується змістовною інтерпретацією тексту й породжує розмаїття
асоціацій. Робота з інформацією стає метушливою, вкрай поверховою.
Ситуація
склалася дійсно парадоксальна. Адже Google – це не просто одна з найбільш поширених в світі інформаційних
пошукових систем. За задумом його творців Сергія Бріна і Ларі Пейджа, це –
широкомасштабний проект щодо створення штучного інтелекту. Місія проекту
полягала в реорганізації відповідним чином світової інформації, що зробило б її
загальнодоступною й корисною. В основу покладався принцип «система розуміє те,
що вам потрібно, й надає це». За свідченням журналу "Harvard Business Review”, компанія, збираючи терабайти поведінкової інформації,
поводить тисячі експериментів. Наслідком цього є розробка алгоритмів, які
контролюють, як люди знаходять інформацію і видобувають з неї сенс. Це – з
одного боку. А з іншого – така робота розслабляє мозок людини.
Дослідження
того, що відбувається з читанням й письмом ( а внаслідок цього – з мисленням),
знаходяться поки що на початкових етапах розвитку. Наявні описи різноманітних
феноменів та їх досить суперечливі інтерпретації. У зв’язку з чим існує
нагальна потреба в критичних і узагальнюючих дослідженнях, які дозволили б
несуперечливим чином звести в єдине ціле первинний емпіричний матеріал.
Після
публікації згаданої статті з’явилася велика кількість відгуків. Численні читачі
висловлювали свою згоду з автором, вказуючи на схожий особистісний досвід.
Проте сприйняття висновків публікації на було однозначним. Оглядач впливово
видання "The Guardian”
Джон Нотон звернув увагу на те, що суспільство стикнулося
з проблемою спрощення мислення ще в момент винаходу писемності. Навчившись
записувати, люди перестали запам’ятовувати. Отже, сучасні технології не є в
цьому відношенні чимось незвичайним й принципово новим.
Інший
кореспондент згаданого видання Чарльз Артур вже категорично не погоджується з
думкою Н.Карра, підкреслюючи, що Інтернет не впливає на культуру читання:
сприйняття людиною тексту деформує екран монітору. Читання електронних
документів відбувається на 25-30% повільніше. Якість зображення відносно
невелика і дорівнює приблизно 100 dpi (типографський друк – 2400 dpi). Втомлюються очі. Користувача комп’ютера крім того
відволікає велика кількість гіперпосилань в тексті. До цього можна додати
результати досліджень співробітника Кембріджського університету Альфа Мейсі,
який проаналізував тисячі екзаменаційних робіт школярів за період з 1980 до
2004 року. Метою дослідження було встановити рівень грамотності підлітків.
Фахівець дійшов висновку, що поширені уявлення про зниження згаданого рівня у
сучасної молоді не відповідають дійсності. Результати свідчили, що сьогодні підлітки
пишуть більш грамотно, ніж раніше. Зазначається, що тепер молоді люди широко
використовують «комп’ютерний сленг» ("2” замість "two”, "u” замість "you” тощо). У той же час вживаються досить складні
синтаксичні структури, більш правильною стала пунктуація, збагатився активний
словниковий запас. Отже, щоденне тренування навичок письма на чатах, блогах і
за допомогою «есемесок» йде скоріше на користь користувачам електронної
техніки.
Проте не
важко зрозуміти, що в міркуваннях згаданих авторів йдеться про різні речі.
Ще однією
проблемною рисою процесів, що розгортаються в середовище Інтернету, є
гіпертекстуальність. Звичайно, саме поняття гіпертексту як особливої
інформаційної структури ніякого сумніву не викликає. В інформатиці цим терміном
позначається різновид текстового документу, окремі частини якого можуть фізично
знаходитися на різних комп’ютерах і пов’язуватися між собою за допомогою
гіперпосилань. Принцип гіпертексту покладений в основу системи сторінок
всесвітньої мережі Інтернет. Справа ж стосується інших речей. Вирази на кшталт
"гіпертекст мислення", що нині наповнили культурологічну літературу,
передбачають розгляд тих особливих режимів мислительної роботи, які
обумовлюються взаємодією з комп’ютером, а особливо – з телекомунікаційними
мережами. Такі режими дійсно вельми специфічні й продукують чимало проблем,
осмислення яких виявляється досить складною справою для фахівців. Звідси –
значна плутанина у питаннях щодо того, чи є гіпертекстовість провідною рисою
сучасного мислення, чи будемо ми свідками кінця ери книги (звичайного тексту),
якому змісту адекватна форма гіпертексту тощо. До того ж праці з цієї тематики
нерідко супроводжуються вельми довільним тлумаченням понять і своєрідною
методологічною недбалістю, відсутністю логіки і послідовності. Так, іноді
мислення і сприйняття, що властиві сучасній культури, кваліфікуються як
кліпові, а кліповість (фрагментарність і монтажність ) вважається проявом
глибинного явища – гіпертекстуальності. У таких працях можна зустріти
міркування на кшталт того, що сучасні кліпи і фрейми – майбутня абетка
цивілізації, яка навчиться будувати свої судження, використовуючи мову, що
складається з надзвичайно ємних і одночасно порожніх симулякрів-кліпів. Проте
для такого семантичного перевороту знадобиться як мінімум формування
теоретичного кліпового мислення (?! – М.В.). І поряд з цим визнається, що
останнє поки що не проглядається навіть в проекті. Тобто, говориться про щось
таке, про що у авторів немає навіть уявлення. Взагалі поєднання понять
кліповості й теоретичного (в звичайному розумінні) мислення для багатьох є
чимось безглуздим. Зауважимо, що фахівці досить докладно розглянули ті згубні
наслідки для класичної раціональності, до яких призводить постійне занурення
людини в Інтернет-середовище. Особа, навіть володіючи теоретичним мисленням,
якщо вона регулярно «пропускається» крізь такий тип взаємодії, цілком ризикує
втратити ті здібності, які дозволяють їй залучатися до процесів породження і
розвитку знання.
Існує чимало
свідчень того, що сучасні комунікативні практики з використанням комп’ютерів та
Інтернету значно випереджають їх ґрунтовне осмислення. Іншими словами, йдеться
про появу певного виклику, який чекає адекватної відповіді з боку
культурологічної теорії
