Бачко Наталія Леонідівна  

керівник Навчально-методичного центру кафедри філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (Дрогобич)

Спілкування, яке у своїй сутності конституює людське буття як власне людське,  дає людині досвід відповідальності, що несе на собі онтологічно важливу вагу, оскільки зрівноважує буттєву тотальність Я. Саме через те, що  Я не пізнає Інших за  аналогією з собою, як вважав Е. Гуссерль, а навпаки, вперше виникає у зустрічі з Іншим, Інший має бути визнаний онтологічно первиннішим та вищим  за Я, що, у свою чергу, постає підставою для моральнісного імперативу.

Конститутивний характер спілкування проявляється у тому, що культура, як простір проявлення особистісного буття засновується діалогічністю людини і сама виступає як спосіб реалізації міжособистісного спілкування. Культура – це спілкування у спільній творчій діяльності, це спілкування як співбуття, співжиття людей.

Г. С. Батіщев свого часу прийшов до думки, що творчу діяльність, продуктом якої і є людина та культура як спосіб її буття, не можна зрозуміти без залучення спілкування та всіх тих конститутивних моментів, що з нього випливають, маються на увазі, в першу чергу, відкритість, взаємообумовленість, взаємопричетність, співбуттєвість. Людина через предмети культури та способи людського співжиття спілкується з іншими людьми, і її власне самовизначення неможливе без цього посередництва. Тобто, культура через спілкування вводить людину в людський спосіб життя, який зрештою і є для неї єдино можливим. Так само культура неможлива без посередництва людського спілкування. Вона з’являється у світі міжлюдських зв’язків. Можна було б, у зв’язку зі сказаним, визначити культуру як світ людського можна буття, що вперше виникає у зв’язку Я-Інший, проте і цей зв'язок виникає саме через культуру. Якщо культура є нічим іншим, як творенням і вдосконаленням  предметно виражених всезагальнозначимих звернень людей одного до інших і до себе самих, то міра культурності перетворюється на міру людяності. Ця міра є свідченням того, що культура як світ людини через діяльнісно-спілкувальний вимір, який є творчим в своїй основі, постає як простір заданості, відкритості, можливостей, що рухаються у напрямку до особистісного начала людського буття.     

Виникає запитання: що змінюється, коли місце Іншого в структурі суб’єктивності займає Чужий, не наділений характеристиками відкритості, прагнення до взаєморозуміння, а навпаки – відлякує й відштовхує? Світ, в якому людина перенасичена найрізноманітнішими способами соціальної ідентифікації, зрештою перетворюється на суцільний простір чужості, де відкритість, зустріч стають непотрібними. В результаті ми маємо суб’єкта позбавленого особистісних рис, а відчуженість стає простором, де людина змушена існувати.  Вельми складною, на наш погляд, є проблема взаємозв’язку між феноменом Іншого і феноменом Чужого, що змушує переглянути самі підстави людської суб’єктивності. У відповідності до цього зазначимо необхідність загострити погляд на причинах появи феномену Чужого у світі людських стосунків та його зв’язку з феноменом Іншого. Проблема Чужого у сучасному філософському дискурсі пов’язана із появою проблеми непорозуміння між людьми, самотності, загубленості індивіда у світі інформації, соціальних стереотипів та надмірних комунікативних зв’язків, що невідворотно з’являються у масовості культури та деструктивності. У чому власне полягає загроза стосовно мене з боку Чужого? По-перше, загроза полягає уже в самому ухилянні від мого сприйняття і розуміння. Чужий постає для мене у формі межі, за яку не пускають, яка, через те, починає утискати (стискати). Окрім цього, він, тим самим, створює біля мене (і в мені) ситуацію хаосу. По-друге, загроза виникає, коли у стосунках з Іншим (близьким і рідним), він починає займати увесь простір цих стосунків.                 В. Подорога описує цю ситуацію як "далечінь найближчого”. Зазвичай ми досить чітко рефлектуємо загрозу з боку Чужого щодо мене. Але ж і я так само можу постати загрозою для Іншого.

Граничне загострення проблеми відповіді-відповідальності у особистісному бутті відбувається, коли місце Іншого в структурі суб’єктивності займає Чужий.  Поява Чужого є свідченням порушення меж між Своїм та Іншим, їх викривлення, або ж – до крайнього відторгнення, коли Чуже ототожнюється з ворожим, страхітливим, небезпечним, або ж до повного розмивання усіх відмінностей, що має небезпекою розщеплення ідентичності та втрата суб’єктивності (коли Я саме собі стає Чуже). Ототожнення Чужого з Ворожим лякає і природно викликає пошук можливостей подолання Чужого. Як же вберегтися за таких умов, від Чужого? Хоча, точніше буде сказати, як вберегти Чужого? Ми стверджуємо, що проблема Чужого повинна бути обернена з ракурсу "як вберегтись від Чужого” у смисловий план "як вберегти Чужого”. Відкритість до нього, готовність до спілкування з ним, прийняття та бережливість до його абсолютної відмінності та інакшості повертає людині гармонію її власної суб’єктивності

Бо насправді Чужий – це феномен, який існує тільки для мене. Це мій Чужий. Це я своєю поведінкою і відношенням перетворюю Іншого на Чужого. Він народжується в мені. Це – "прихований лик нашої ідентичності” – вважає   Ю .Кристева. Чужий народжується всередині нашого Я. Наступний крок – Я саме собі стає Чуже. Боротьба з Чужим стає боротьбою з собою. Зворотній шлях – шлях відкритості йому назустріч, що миттєво надає Я основи  і реалізує потребу в самоідентифікації. Зникає страх за своє Я, зникає і Чужий.

Вельми гостро і драматично  проблема Іншого постає у ситуації розщеплення ідентичності індивіда в світі соціальних стереотипів та надмірних комунікативних зв’язків. Проте, не Інший, а Чужий, є тим, хто визначає міжлюдські стосунки за таких умов. Чужий – дивний, той, що контрастує зі звичним оточенням, незнайомий, невідомий, недоступний для розуміння, а тому може сприйматися як страхітливий, лякаючий, ворожий, не піддається жодному сприйняттю та розумінню. Чужий з’являється як спотворення людського буття, його розщеплення на конфліктуючі фрагменти в ситуації  світу, де утилітарні зв’язки переносяться на стосунки між людьми, де зростає байдужість, світу без Бога та „екстазу комунікації”, де надлишок адресатів переростає в їх симуляцію. Зняття цієї несправжньості існування  - вихід на такий рівень спілкування (углиб), що береже, оберігає Іншого, у тому числі – і Чужого. Готовність до спілкування, яке підтримується постулатом безумовного пріоритету Іншого, є шансом для буття особистості на тлі зростаючих кризових явищ сучасної культури.

Вміння побачити Іншого, вміння зустріти Чужого належить до основи людського буття. Прийняття Іншого – це здатність великої душі вмістити увесь світ, як він є, і бути незадоволеним у цьому світі тільки собою. Переосмислення себе, що тримається відповідальністю за Іншого, і є таким підходом, при цьому відповідальністю за кожного Іншого. Дана проблема насправді дуже глибоко зачіпає самі основи людської суб’єктивності, і, гадаємо, є шансом для неї на тлі розщепленості мозаїчного зовнішнього світу. Вихід в постійному пошуку нових шляхів взаємовідношень. Адже завжди залишається місце для справді людського.