Романчук Світлана Миколаївна

доцент Національного університету державної податкової служби України, (Ірпінь)

Формування естетичної компетенції починається із вміння диференціювати об’єктивну реальність і квазіреальність. Більш високий рівень компетенції забезпечує розпізнавання естетичного каналу, по якому відбувається створення і надходження твору. Недостатня естетична компетентність дуже часто несе відповідальність за те, що читач починає верифікувати художнє повідомлення, співвідносячи його з об’єктивною дійсністю, і оцінювати художні цінності твору за принципом "у житті такого не буває”. Тобто естетична компетентність означає мінімалізацію "паралакса” – розриву між активним, культурним фондом читача і автора твору.

З вищесказаного можна зробити висновок про те, що беззастережна віра читача в ідентичність відтворюваної ним квазіреальності і авторського замислу – це незаперечна риса комунікативної ролі отримувача художнього повідомлення.

Текст – це, безперечно, дане, що має свої, притаманні тільки йому, параметри й категорії, це комунікативно-психологічне явище, що існує в усному й писемному мовленні, має свою структуру й семантику, одиниці тексту, комунікативно-інформаційну сутність. У світлі комунікативного підходу до тексту А.А. Чувакін дає його визначення як комунікативно-направленого та прагматично-значущого знаку лінгвістичного характеру, що репрезентує учасників комунікативного акту та має ознаки евокативності та ситуативності, механізм існування якого базується на можливостях його комунікативного трансформування [3, с.89].

Дослідження питання художнього тексту та твору мистецтва як комунікативних явищ неможливе без усвідомлення сутності мистецтва як вторинної моделюючої системи, так званої комунікативної структури, що є надбудовою первинної системи – мови, про яку наголошував Ю.М. Лотман [1].

Мистецтво – один із засобів комунікації, що здійснюється між митцем (адресантом) та особою, що сприймає твір мистецтва (адресатом). Культурні системи називаються моделюючими системами. Це означає, що вони є засобами, завдяки яким людина пізнає, пояснює, перетворює навколишній світ. Усвідомлення цього є необхідним для правильної інтерпретації когнітивної діяльності людини.

Мистецтво, як знакова система комунікативного простору й засіб відображення реалій життя, є формою суспільної свідомості, вторинною по відношенню до мови. Оскільки мистецтво – це певна вторинна мова, то твір мистецтва можна описати як текст, написаний цією мовою [2, с.92].

Художній твір створює художню модель певного явища. Завдяки художній мові автор (митець) моделює світ, який є формою існування певних явищ і речей, у найбільш загальних категоріях Таким чином, вивчення художньої мови творів мистецтва не лише дає нам певну норму естетичного спілкування, а й відтворює модель світу.

Оскільки художні твори є елементами особливої комунікативної діяльності, якою виступає мистецтво, в процесі їх сприйняття й когніції відбувається часткове або повне переосмислення таких творів із віднесенням структурних елементів до розряду знакових (семантичних). На відміну від художньої літератури, яка є теж надбудовою над мовою первинною завдяки своїй особливій знаковій сутності й естетико-художній функції, переосмислення в якій відбувається на основі природної мови та її елементів, елементи мови мистецтва складаються не зі слів та речень, а з іконічних образів та знаків і, відповідно, переосмислення та сприймання тут буде відбуватися не на рівні слово – речення, текст – знак, а на рівні образ – символ – знак. Таким чином, в художній літературі й мистецтві інтерпретація тексту/твору, як знаку, залежатиме від різних складників.

Сприймання твору мистецтва як певного іконічного образу, що в семантичному значенні виступає як знак, дозволяє сприймати цілий твір мистецтва як складний текст, що складається зі знаків/знаку мови мистецтва як особливої комунікативної системи. У цьому випадку доцільним було б відрізняти мову живопису, мову графіки тощо як мови особливих семіотичних систем.

Подібне розуміння семіотики мистецтва націлює на виявлення в мистецтві тих семіотичних систем, котрі беруть участь в організації художніх текстів у різних видах мистецтва.

Оскільки, за визначенням, текст – це система мовних знаків і знакової послідовності, що існує в певній моделі комунікативної діяльності між адресантом й адресатом комунікативного повідомлення, а художній твір, яким може виступати картина, скульптура, архітектурна споруда, музичний твір, вистава (твір мистецтва) має свою систему знаків й існує в комунікативному просторі, є предметом комунікативного повідомлення, його, художній твір, можна співвіднести з поняттям тексту. Проте цей текст матиме свою специфіку, обумовлену середовищем функціонування.

У творі мистецтва, як і в мовному тексті, реалізується направленість: адресант – адресат. При цьому адресантом виступає митець, який заклав в іконізований художній образ певне інформаційно-прагматичне повідомлення естетичної направленості, а адресатом є реципієнт твору, який декодує закладену адресантом інформацію через призму своєї мовно-концептуальної картини світу та різноманітних індивідуальних чинників.

Окрім індивідуального сприйняття, художньої обізнаності, велику роль у сприйманні, пізнанні й відтворенні твору мистецтва відіграють суспільні умови та середовище, в якому відбувається комунікативна діяльність. Під час інтерпретуючої діяльності реципієнтом художнього твору необхідно брати до уваги екстралінгвістичне, соціальне, історичне значення тексту/твору. Чим багатшою є діяльність адресата художнього повідомлення, тим яскравіше й правильніше зрозуміє він зміст, закладений автором.

Художній текст, як і твір мистецтва, є складним багатоаспектним явищем, глибинний зміст якого неможливо передати лише за допомогою логічних зв’язків. Структура художнього тексту/твору, як сукупної єдності, є понадструктурним явищем. Будь-який текст створюється із відповідною метою: інформативно-комунікативною, естетико-пізнавальною. В цьому полягає його інтенціональність та інформативність. Обидві категорії характерні як для художнього тексту, так і для твору мистецтва, який створюється для реалізації певного задуму.

Отже, твір мистецтва, подібно до художнього тексту, має особливу знакову сутність, функціонує в межах свого комунікативного простору і є своєрідним комунікативним повідомленням, що інтерпретується в певному контексті через особливу художньо-світоглядну систему, якою є індивідуальна художня картина світу.

Список літератури:

1.    Лотман Ю.М. Об искусстве. – СПб.: Искусство-СПБ, 1998. – 704 с.

2.   Чертов Л.Ф. Как возможна семиотика искусства? (О перспективах союза эстетики и семиотики) // Эстетика сегодня: состояние и перспективы. – СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 1999. – С. 91-95.

3.   Чувакин А.А. Теория текста: объект и предмет исследования // Критика и семиотика. – Барнаул: Алтайский государственный университет. – 2004. – Вып. 7. – С. 88-97.