У фундаментальних положеннях даосизму міститься ідея можливості втілення релігійно-філософських
принципів Дао, у всій культурі у цілому, так само як і в будь-якому окремому різновиді
щоденного мирського життя.
У зв’язку з цим вбачається логічним дослідження, що ґрунтується на
виявленні й аналізі феноменологічної й онтологічної тотожності явищ, пов’язаних
із різними видами діяльності, що здійснюються на даоській
релігійно-філософській основі.
У роботах дослідників культури Далекого Сходу у більшій мірі відображені
філософія, естетика, історія, технічна й психофеноменологічна сторони творчої
діяльності, бойових мистецтв. Цікавим видається виявити загальні принципи та
встановити єдність методологічної основи у найрізноманітніших видах практичної
діяльності (як то, живопис, кулінарія, медицина, бойові мистецтва каліграфії, фен-шуй
тощо). Адже, якщо Дао є всюдисутнє і всепроникне, то його можна відшукати «де
завгодно і в чому завгодно, займаючись будь-якою справою і перетворюючи
будь-яке – навіть «низьке в
загальноприйнятому розумінні» – заняття на благоговійне і натхненне служіння
«Великому Дао», символу космічної гармонії й енергії. Труднощі у таких пошуках
полягають у тому, що даосизм – це школа, яка не має ні чітко структурованого
вчення, ні жорстких форм поклоніння й практики, і пов'язаний він не стільки з
пошуками відверненого трансцендентного, скільки з повсякденною практичною
діяльністю. Відштовхуватись доцільно від
ідеї взаємовідповідностей та єдності світу загального, космічного та
внутрішнього, людського у пануючій релігійно-філософській системі даосизму. Вихідними концептуальними положеннями даосизму
є принцип виникнення всіх речей із Дао та їх повернення до джерела. Початкова
субстанція у-цзи – стан спокою і нероздільності, тай-цзи – подальший поділ на
взаємодоповнюючі протилежності інь та ян (що присутні в будь-якій енергії) та
початок змін. Природне в людині – це не
виключно психофізіологічне, а втілення вищезазначених загальних і універсальних
закономірностей організації та функціонування світу. Людина ж має зрозуміти
своє місце в світі і навчитися працювати
з енергією, що пронизує все сутнє (ці). Звільнення від пристрастей, природна і
спонтанна реалізація своєї «істинної природи», яка в даосизмі трактується як «не-діянння»,
опанування енергетичної потенції Дао, і розглядається як необхідна умова його
осягнення. У практичній діяльності концепція інь-ян, як і символ Тай-цзи, знаходить
своє застосування у будь-якій сфері –
медицині, мистецтві фен-шуй, бойових мистецтвах, гаданнях, астрології,
геомантії, управлінні). Навчання ж починається не із вправ, а з численних
щоденних побутових речей, наприклад носіння одягу (іфу гунфу), чи прийомів їжі (чифань гунфу).
Результатом має бути внутрішня перебудова енергетичного образу людини і повна
духовна досконалість (кунг-фу).
Психофеноменологічна характеристика творчої діяльності майстра (в бойових
мистецтвах, живописі, літературі, музиченні тощо) дає можливість виявити деякі
спільні методи, що дозволяють реалізувати принцип «діяння через не-діяння». Під
час дії стан свідомості даоського майстра характерний незатьмареністю
особистісними мотиваціями, втратою відчуття свого «я» і досягнення стану
«не-я», пустотності свідомості, та відчуття всеєдності, найвищої зосередженості
на об’єкті дії (аж до виходу за межі суб’єктивно-об’єктних відносин). Так, у
живопису чи літературі об’єкт зображення стає швидше темою для медитації,
медитативним образом, наслідком не розчленованості установки та її предмета.
Митець відчуває єднання себе й світу, «розчинення в природі». Процес,
наприклад, створення картини відчувається художником як такий, що відбувається
сам собою (у технічному плані – «одним ударом пензля»). У двобої майстер сприймає
противника частиною цілого процесу – самим процесом. (Це ж можна сказати і про
інші види діяльності: варто згадати притчу про повара, що обробляв туші). У
такому стані свідомості відбувається перехід на повне інтуїтивне мислення, що в
даній ситуації має значні переваги над понятійним. Майстер відчуває себе не як
самого, а як інструмент, і тому діє, не фіксуючи уваги на об’єкті. Психологи
визначають такий стан медитативним.
Входження в стан медитації відбувається довільно, і «пусковим механізмом»
може стати будь-що – ритуальна підготовка, споглядання тощо. Перехід від
логічно-структурованої свідомості до медитативної супроводжується осяянням. Діяльність
при цьому відіграє роль «шляху до осяяння» свідомості, що у дійсності і є метою
філософсько-релігійної практики.
Зазначений напрям є лише одним
із можливих у дослідженні єдності методологічної основи мистецько-практичної
діяльності в даоській релігійно-філософській традиції та потребує подальшого
розгортання.
