кандидат культурології, старший викладач кафедри культурології та мистецтвознавства Одеського Національного Політехнічного університету, м. Одеса

«Актуальні проблеми менеджменту театральної культури: забуте мистецтво антрепренерів»

Відомо, що театральний процес рухається завдяки взаємодії таких елементів: драматург – режисер – актор – глядач. Такий вигляд має класична театральна модель.

Однак, ми забуваємо ще про одного діяча цього процесу – Антрепренера. В Італії його називають – імпресаріо, в Англії – менеджер, в Америці – прод’юсер, в Україні та Росіїї все частіше його називають – директор чи інтендант. Із літературних персонажей найвідоміший є Карабас-Барабас (директор лялькового театру).

Зовсім недавно вважали, що ця професія не потрібна в сучасному театрі. Такі стереотипи збереглися з часів Радянського Союзу, коли  все було загальним та державним, в тому числі, і театральна культура. Про репертуарну політику в театрах, матеріальний стан життя акторів та стан театральних будівель, майже і про процес відвідування  театру глядачем, дбала держава.  Приватна антреприза, а значить і діяльність антрепренерів, було скасовано «Декретом про націоналізацію театрів» (1919 р).

Підприємець, антрепренер. Це слово виникло в книжній російській мові не раніше 40-50-х років XIX в., під сильным впливом франц. enterpreneur. Слова підприємець не існує в словнику 1847 р., але воно зустрічається в «Тлумачному словнику» Даля, хоча  пояснюється там чисто морфологічно: «…той, хто предприняв щось”. В журнально-публіцистичній мові  50-х р XIX в. це слово звучало як неологизм.

Наприклад, В. Безобразов відзначав, що „… замість слова „антрепренер” часто використовують „хазяїн підприємства”. Назва ж „антрепренер” в розумінні нашого народу - це дещо несерйозне, нетривале, випадкове; використовується, коли йдеться про театр, трупи комедіантів, музикантів. У нас є слова близькі за значенням: підрядник,  баришник, хазяїн”[1, с. 314-315].

Однак, на наш погляд, всі ці терміни відображають економічний бік життя. Ринкові відносини сьогодні втручаються в різні  сфери соціально-культурного життя, в тому числі й в театральне. А шоу-бізнес, як відомо, потребує підготовки нових кадрів – менеджерів - не менш, ніж будь-який інший.

Прийшов час для нових театральних форм (антрепризний рух, театральні фестивалі різних рівней, створення мюзиклів та рок-опер), креативних ідей (наприклад, театральні пошуки та сценарні задумки театральних режисерів Р.Віктюка, А.Жолдака, Є.Гришковця), нових форм спілкування з глядачем (камерні театральні трупи, відкриті сцени), і підготовки активних молодих специалистів (раніше – антрепренерів, сьогодні – інтендантів, директорів), які змогли б вигідно просунути, пред’явити глядачам „театральний продукт” – виставу, і

Систему театрального менеджменту сьогодні, як правило, трактують як існування та боротьбу репертуарного (державного) та антрепризного  (приватного) театрів. Зміни у взаємовідносинах між глядачем та артистом схиляються на бік антрепризного театру. Маленькі трупи (антрепризні) швидко засвоюють театральний простір, тому що в їх активності, не тільки залог життя, а й потреба глядача в «інтимному», камерному спілкуванні з акторами.

Потреба в антрепренері виростає саме в наш час. Чим займався і займається ця людина, головні характеристики та особливості його роботи, проблеми і успіхи – мета цієї статті. Головним завданням статті ми визначили наступне: показати роль і місце антрепренерів серед ланки головних театральних діячів. На підставі біографічного та історичного матеріалу ми змогли простежити життєвий та творчий шлях деяких відомих антрепренерів Російської імперії та України.

Аналізуючи діяльність антрепренерів минулого, можна відзначити такі головні риси: антрепренери  поділялись на дві категорії: ті, хто відносився  до театру як до бізнесу та джерелу матеріальних доходів; і ті, хто бачив у театрі крім фінансових можливостей і місце для творчості.

1.  На початку виникнення професії роль антрепренера виконував драматург чи перший актор (наприклад, в Англіі – Д.Гаррік, во Франції – Мольєр). В XІX – XX в цю роль виконували актори чи режисери (наприклад, Е.Дузе, М.Рейнхардт, М.М.Сінельников).

2.            В театрі багато що залежало від антрепренера: „Менеджер-антрепренер орендував приміщення, організовував рекламу і починав продаж квитків. Він мав відчувати запити публіки, вдало підібрати виконавців і сформувати репертуар — тоді і сам отримував дохід, і трупа була сита. Якщо ж театр прогоряв, керівник міг і вшитися, кинувши колектив напризволяще. Для високих зборів треба було безупинно підігрівати інтерес публіки. Тому антрепренери або роз’їжджали з гастролями з міста до міста, або видавали «на-гора» прем’єру за прем’єрою. Для провінційної антрепризної трупи вважалися нормою щотижневі новинки, а то й по дві на тиждень. Лише в найбільш культурних містах, де глядачів було багато, не існувало потреби у такому божевільному темпі. Антрепренерам доводилося догоджати міській владі — губернатору, меру, поліцмейстеру, цензору. Але з пресою теж треба було підтримувати хороші стосунки, забезпечувати газетярів безплатними пропусками. У цьому полягав основний PR. Саме газетні рецензії в той час вказували публіці, до якого театру варто піти найближчим часом” [3]. Антрепренер складав розклад напряму гастролей, створював декорації, костюми, стежив за ціновою та репертуарною політикою, займався розповсюдженням афіш, і в цілому – успіх вистави залежив тільки від нього.

Російська імперія подарувала світу цілу плеяду талановитих антрепренерів: М.І. Собольщіков-Самарін, А.А. Расказов, А.А. Бренко, М.М. Синельников, С.П. Дягилев, П.М.Мєдведєв, С.І.Зімін.

Кращими антрепренери єврейського театру: Сем Адлєр, Каменський, А.Фішзон, Співаковський, Сабсай, З.Могулеско.

Відомими антрепренери театральних труп півдня України кінця 19 – поч.20 ст. можна вважати: Виходцева Г. О., Грицая В. О., Деркача Г. Й., Ашкаренко Г. А., Гайдамаку Д. А.,
Садовського М. К., Саксаганського П. К., Суслова О. З., Карпенко – Карого І. К. та інших.

      Отже, проаналізувавши діяльність антрепренерів від давнини до сьогодення, можна стверджувати, що в сучасному суспільстві театральне мистецтво переживає жорстоку конкуренцію нових форм, засобів спілкування з глядачем, креативних режисерських ідей. Можливість спостерігати театральний процес з різних боків (зовнішнього та внутрішнього), відкриває проблеми, які виникають в театральному середовищі. Стає зрозумілим, що ці проблеми не є соціально-економічними, політичними, естетичними чи демографічними, а знаходяться в галузі менеджменту театральної культури і державної культурної політиці.

            Рішенням ж проблем, які піднімалися в цієї статті, ми вважаємо зміни у підході до театрального процесу. Сьогодні театральна модель повинна виглядати так: драматург-режисер-антрепренер-актор-глядач.

                                                    ЛІТЕРАТУРА

1. Безобразов В. О промышленных предприятиях //Русск. вестник.,1856, – Т. 2, кн. 2.– с. 314-315.
2. Виноградов. А. О новых исследованиях по истории русского литературного языка // Виноградов.–  Избр. тр.: История русск. литер, яз., 1996. – с. 253.                                                                                                                                    
3. Фишзон А. А. Записки єврейского антрепренера // Библиотека Театра и Искусства, СПб, 1913. –– кн.VІІІ. –– 3-4 с.