Головна
Реєстрація
Вхід
Вівторок
26.09.2017
20:05
| RSS
Студентське наукове товариство Інституту філософської освіти і науки


  • Головна сторінка
  • Інформація про сайт
  • Каталог файлів
  • Каталог статей
  • Форум
  • Фотоальбоми
  • Гостьова книга
  • Зворотній зв'язок
  • ПРОЕКТ ПГК
  • Дошка оголошень
  •  
    
    Наша електронна скринька NTSA_IFON@NPU.EDU.UA
     Дневник 
    Головна » 2010 » Листопад » 14 » «Художній текст як інструмент естетичної компетенції та семіотики мистецтва»
    22:51
    «Художній текст як інструмент естетичної компетенції та семіотики мистецтва»

    Романчук Світлана Миколаївна

    доцент Національного університету державної податкової служби України, (Ірпінь)

    «Художній текст як інструмент естетичної компетенції та семіотики мистецтва»

    Формування естетичної компетенції починається із вміння диференціювати об’єктивну реальність і квазіреальність. Більш високий рівень компетенції забезпечує розпізнавання естетичного каналу, по якому відбувається створення і надходження твору. Недостатня естетична компетентність дуже часто несе відповідальність за те, що читач починає верифікувати художнє повідомлення, співвідносячи його з об’єктивною дійсністю, і оцінювати художні цінності твору за принципом "у житті такого не буває”. Тобто естетична компетентність означає мінімалізацію "паралакса” – розриву між активним, культурним фондом читача і автора твору.

    З вищесказаного можна зробити висновок про те, що беззастережна віра читача в ідентичність відтворюваної ним квазіреальності і авторського замислу – це незаперечна риса комунікативної ролі отримувача художнього повідомлення.

    Текст – це, безперечно, дане, що має свої, притаманні тільки йому, параметри й категорії, це комунікативно-психологічне явище, що існує в усному й писемному мовленні, має свою структуру й семантику, одиниці тексту, комунікативно-інформаційну сутність. У світлі комунікативного підходу до тексту А.А. Чувакін дає його визначення як комунікативно-направленого та прагматично-значущого знаку лінгвістичного характеру, що репрезентує учасників комунікативного акту та має ознаки евокативності та ситуативності, механізм існування якого базується на можливостях його комунікативного трансформування [3, с.89].

    Дослідження питання художнього тексту та твору мистецтва як комунікативних явищ неможливе без усвідомлення сутності мистецтва як вторинної моделюючої системи, так званої комунікативної структури, що є надбудовою первинної системи – мови, про яку наголошував Ю.М. Лотман [1].

    Мистецтво – один із засобів комунікації, що здійснюється між митцем (адресантом) та особою, що сприймає твір мистецтва (адресатом). Культурні системи називаються моделюючими системами. Це означає, що вони є засобами, завдяки яким людина пізнає, пояснює, перетворює навколишній світ. Усвідомлення цього є необхідним для правильної інтерпретації когнітивної діяльності людини.

    Мистецтво, як знакова система комунікативного простору й засіб відображення реалій життя, є формою суспільної свідомості, вторинною по відношенню до мови. Оскільки мистецтво – це певна вторинна мова, то твір мистецтва можна описати як текст, написаний цією мовою [2, с.92].

    Художній твір створює художню модель певного явища. Завдяки художній мові автор (митець) моделює світ, який є формою існування певних явищ і речей, у найбільш загальних категоріях Таким чином, вивчення художньої мови творів мистецтва не лише дає нам певну норму естетичного спілкування, а й відтворює модель світу.

    Оскільки художні твори є елементами особливої комунікативної діяльності, якою виступає мистецтво, в процесі їх сприйняття й когніції відбувається часткове або повне переосмислення таких творів із віднесенням структурних елементів до розряду знакових (семантичних). На відміну від художньої літератури, яка є теж надбудовою над мовою первинною завдяки своїй особливій знаковій сутності й естетико-художній функції, переосмислення в якій відбувається на основі природної мови та її елементів, елементи мови мистецтва складаються не зі слів та речень, а з іконічних образів та знаків і, відповідно, переосмислення та сприймання тут буде відбуватися не на рівні слово – речення, текст – знак, а на рівні образ – символ – знак. Таким чином, в художній літературі й мистецтві інтерпретація тексту/твору, як знаку, залежатиме від різних складників.

    Сприймання твору мистецтва як певного іконічного образу, що в семантичному значенні виступає як знак, дозволяє сприймати цілий твір мистецтва як складний текст, що складається зі знаків/знаку мови мистецтва як особливої комунікативної системи. У цьому випадку доцільним було б відрізняти мову живопису, мову графіки тощо як мови особливих семіотичних систем.

    Подібне розуміння семіотики мистецтва націлює на виявлення в мистецтві тих семіотичних систем, котрі беруть участь в організації художніх текстів у різних видах мистецтва.

    Оскільки, за визначенням, текст – це система мовних знаків і знакової послідовності, що існує в певній моделі комунікативної діяльності між адресантом й адресатом комунікативного повідомлення, а художній твір, яким може виступати картина, скульптура, архітектурна споруда, музичний твір, вистава (твір мистецтва) має свою систему знаків й існує в комунікативному просторі, є предметом комунікативного повідомлення, його, художній твір, можна співвіднести з поняттям тексту. Проте цей текст матиме свою специфіку, обумовлену середовищем функціонування.

    У творі мистецтва, як і в мовному тексті, реалізується направленість: адресант – адресат. При цьому адресантом виступає митець, який заклав в іконізований художній образ певне інформаційно-прагматичне повідомлення естетичної направленості, а адресатом є реципієнт твору, який декодує закладену адресантом інформацію через призму своєї мовно-концептуальної картини світу та різноманітних індивідуальних чинників.

    Окрім індивідуального сприйняття, художньої обізнаності, велику роль у сприйманні, пізнанні й відтворенні твору мистецтва відіграють суспільні умови та середовище, в якому відбувається комунікативна діяльність. Під час інтерпретуючої діяльності реципієнтом художнього твору необхідно брати до уваги екстралінгвістичне, соціальне, історичне значення тексту/твору. Чим багатшою є діяльність адресата художнього повідомлення, тим яскравіше й правильніше зрозуміє він зміст, закладений автором.

    Художній текст, як і твір мистецтва, є складним багатоаспектним явищем, глибинний зміст якого неможливо передати лише за допомогою логічних зв’язків. Структура художнього тексту/твору, як сукупної єдності, є понадструктурним явищем. Будь-який текст створюється із відповідною метою: інформативно-комунікативною, естетико-пізнавальною. В цьому полягає його інтенціональність та інформативність. Обидві категорії характерні як для художнього тексту, так і для твору мистецтва, який створюється для реалізації певного задуму.

    Отже, твір мистецтва, подібно до художнього тексту, має особливу знакову сутність, функціонує в межах свого комунікативного простору і є своєрідним комунікативним повідомленням, що інтерпретується в певному контексті через особливу художньо-світоглядну систему, якою є індивідуальна художня картина світу.

     

    Список літератури:

    1.    Лотман Ю.М. Об искусстве. – СПб.: Искусство-СПБ, 1998. – 704 с.

    2.   Чертов Л.Ф. Как возможна семиотика искусства? (О перспективах союза эстетики и семиотики) // Эстетика сегодня: состояние и перспективы. – СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 1999. – С. 91-95.

    3.   Чувакин А.А. Теория текста: объект и предмет исследования // Критика и семиотика. – Барнаул: Алтайский государственный университет. – 2004. – Вып. 7. – С. 88-97.

    Переглядів: 3616 | Додав: fon_G | Рейтинг: 5.0/1
    Всього коментарів: 1
    1  
    Спасибо за материальчик, очень помог:)

    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]

    Форма входу

    Календар
    «  Листопад 2010  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    2930

    Друзі сайту

    Copyright MyCorp © 2017
    Сайт управляється системою uCoz