Головна
Реєстрація
Вхід
Вівторок
25.07.2017
20:46
| RSS
Студентське наукове товариство Інституту філософської освіти і науки


  • Головна сторінка
  • Інформація про сайт
  • Каталог файлів
  • Каталог статей
  • Форум
  • Фотоальбоми
  • Гостьова книга
  • Зворотній зв'язок
  • ПРОЕКТ ПГК
  • Дошка оголошень
  •  
    
    Наша електронна скринька NTSA_IFON@NPU.EDU.UA
     Дневник 
    Головна » 2010 » Листопад » 15 » «Картина світу як об’єкт вивчення лінгвокультурології»
    22:05
    «Картина світу як об’єкт вивчення лінгвокультурології»

    Лукаш Галина Павлівна

    завідувач кафедри української філології і культури Донецького національного університету (Донецьк)

    «Картина світу як об’єкт вивчення лінгвокультурології»

    1. Термін „картина світу” вперше застосовується на межі ХІХ і ХХ ст. фізиком В. Герцем і розуміється ним як сукупність внутрішніх образів зовнішніх об’єктів, що служать для виведення логічних суджень відносно поведінки цих об’єктів.

    2. Образ світу, втілений у мові, відповідає поняттю „мовна картина світу” (за термінологією американських когнітивістів – „концептуалізація світу, вміщена в мові”). Початки тези про мовну картину світу належать В. Гумбольдту, який стверджував, що „в кожній природній мові є характерний тільки для неї огляд світу”. «Всяка мова, – розмірковував В. Гумбольдт, –позначаючи окремі предмети, насправді творить: вона формує для народу, який є її носієм, картину світу». Погляди В. Гумбольдта сприйняли і розвинули неогумбольдтіанці. Для українського мовознавства величезну роль відіграли праці О.О. Потебні. який розвинув ідеї В. Гумбольдта і певною мірою випередив етнолінґвістичні ідеї не тільки Е. Сепіра й Б. Уорфа (так звана гіпотеза мовної відносності), але й деякі концепції німецького неогумбольдтіянства ХХ сторіччя (Л. Вайсґербер та ін.) і водночас упритул підійшов до тих питань, які поставила американська коґнітивна антропологія. Ще одним джерелом ідеї "мовної картини світу” є згадувана американська етнолінгвістика та її гіпотеза лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа, за якою не тільки тип мови залежить від типу культури, у межах якої він постав, а й тип культури зумовлений тим типом мови, в якому вона розвинулась і функціонує. Схожі фізичні явища дозволяють створити подібну картину всесвіту лише за умов схожості чи співвіднесеності мовних систем. Отже, мовна картина світу – це „спосіб відбиття реальності у свідомості людини, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу; інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами” [І.Б. Штерн].

    У межах мовної картини варто звернути увагу на поняття мовного стереотипу. «Стереотип поєднує конотації, так би мовити, енциклопедичні (що випливають із знань про світ), і мовні (що належать мовним знанням)», – вважає засновник польської школи етнолінгвістики Єжи Визначаючи місце стереотипів у мовній картині світу, дослідник уточнює: «Мовна, тобто видима крізь призму мови, картина світу складається як із сітки граматичних і семантичних категорій, за допомогою яких носії мови інтерпретують дійсність, так і з конкретних характеристик предметів, в яких стійкі уявлення поєднуються з оцінками та зразками поведінки», що і становить мовний стереотип. Ознаками стереотипів як підкласу понять (наприклад, стереотипи деяких народностей, мешканців деяких регіонів, стереотипи професій, стереотипи деяких елементів Космосу, стереотипи тварин тощо) Є. Бартміньський називає їх здатність поєднувати описові характеристики предмета з емоційними та аксіологічними. Стереотипна, як він її називає, картина світу, є картиною суб’єктивною, пов’язаною із системою норм та оцінок в суспільстві, із діями та вчинками у певних життєвих ситуаціях. У цій картині нас цікавить те, що вчений називає міфологічними уявленнями. Йдеться про культурно-мовні уявлення міфологічних істот, які можуть бути представлені метатекстовою формулою „такі, які можуть бути” або „такі, які, можливо, існують”.

    3. У лінгвокультурології розмежовують мовну й концептуальну картину світу. Концептуальна картина світу – це не лише система понять про сукупність реалій довкілля, але й система смислів, втілена в ці реалії через слова-концепти; мовна ж картина світу – це система взаємопов’язаних мовних одиниць, що відбиває об’єктивний стан речей довкілля і внутрішнього світу людини. Концептуальна картина світу існує у вигляді концептів, які утворюють концептосферу, а мовна картина світу – у вигляді значень мовних знаків, які утворюють сукупний семантичний простір мови. Співвідношення між концептуальною і мовною картинами світу найчастіше визначають як таке, за якого концептуальна картина є ширшою, ніж мовна.

    4. У сучасному лінгвокультурологічному підході до концепту чільне місце посідають перш за все поняття духовної цінності: суспільні уявлення про добро і зло, прекрасне і потворне, справедливість, смисл історії і призначення людини тощо. Наслідком аксіологічного забарвлення культурних концептів М.В. Скаб називає „семіотичну щільність”– представленість у плані вираження низкою мовних синонімів (слів і словосполучень), тематичних рядів і полів, прислів’їв, приказок, фольклорних і літературних сюжетів і синонімізованих символів, що пояснюється їх значущістю в житті людини. Оскільки позитивні якості у народній свідомості мають бути нормою, то слід наголошувати на негативних рисах. Концепти у такому значенні є одиницями повсякденної філософської, переважно етичної, свідомості, вони культурно значущі, аксіологічно забарвлені і світоглядно зорієнтовані.

    У рамках лінгвокультурології концепт почав використовуватись досить широко, оскільки дослідження концептуальних засад людського мислення ґрунтується на „невипадковості іменування в культурі” [Ю.Степанов]. У сучасному розумінні найчастіше вважають концептами так звані „культурні концепти”, бо саме з ними найбезпосередніше пов’язані філологічні розвідки, і навіть двослівний  термін „культурний концепт” все частіше скорочують просто до терміна „концепт” [М. Скаб]. Концепти історико-культурної свідомості народу як мовні одиниці, наповнені етнокультурним змістом, є особливо виразними. Такий концепт, за Ю. Степановим, це свого роду „згусток культури у свідомості людини, те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини, той „жмут” уявлень, понять, знань, асоціацій, який супроводжує слово, <...> основний осередок культури в ментальному світі людини” [Ю. Степанов].

    Таким чином, у мові та через мовлення здійснюється не просто омовлення світу, відображення різних його складових, процесів та їхніх взаємовідношень (гаданих чи дійсних), тобто не просто відношення референції чи кореляції, а духовне обживання світу. Довколишній світ постає не як об’єкт. Цей світ засадничо суб’єктизований, як підкреслює Р. Кісь, „розчленований” і заново реінтеґрований у новій континуальності – у контекстуальності світу мови – у бліках і рефлексах, у тінях і напівтінях українського слова, його „грані” вияскравлені та означені (а не тільки номіновані) променем слова.


    Переглядів: 6620 | Додав: fon_G | Рейтинг: 4.1/8
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]

    Форма входу

    Календар
    «  Листопад 2010  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    2930

    Друзі сайту

    Copyright MyCorp © 2017
    Сайт управляється системою uCoz