«Проблеми впровадження сучасних інформаційних технологій в гуманітарній освіті»

Овсянкіна Людмила Анатоліївна,  кандидат філософських наук, доцент,

доцент кафедри філософії

Київського міського педагогічного університету  ім. Б.Д. Грінченка, Київ

Напрям ІІ: Гуманітарна освіта

Секція 2: Інформаційні технології в гуманітарній освіті

  Проблема формування освітнього простору нового типу, що адекватно реагує на глобальні соціокультурні зміни,   та його значення у суспільному прогресі є предметом вивчення як науковців, так і практиків – філософів, соціологів, політологів, культурологів, психологів і педагогів. Упродовж останніх років активно розробляється ідея створення методології і теорії розвитку української освіти як цілісної неперервної системи [1;2]. У третьому тисячолітті закономірно   виникає необхідність реформування освітньої системи та зміни акцентів у практиці сучасної гуманітарної підготовки молоді. Гуманітарна освіта покликана збагатити інтелектуальну і духовну культуру людини як активного творця матеріальних та духовних цінностей.  Адже через розкриття фундаментальних загальнолюдських проблем людства вона сприяє гуманізації особистості і суспільства в цілому.

У працях С.О. Сисоєвої [3], Н.О. Ткачової [4] та інших підкреслюється, що роль нових інформаційних технологій у педагогічній практиці розглядається як процес інтелектуального, творчого, морального розвитку майбутніх фахівців, тобто саме розвиток є основою педагогічного процесу і невід’ємною частиною навчання.

Сучасні інформаційні технології здійснюють справжню революцію в гуманітарній освіті. Вони дозволяють підвищити якість гуманітарних знань студентів і свідому мотивацію до навчання, урізноманітнюють систему навчання в цілому. Візуалізація наукової інформації за допомогою комп’ютерних технологій  допомагає формувати уявлення про багатомірність гуманітарних концепцій, системно сприймати  навчальний матеріал, швидко моделювати ситуації, ефективно вирішувати проблемні завдання. Усі ці методи  формують системне  мислення майбутніх спеціалістів,  сприяють рефлексії та пробудженню потреби у самоосвіті.

На сьогодні заклади вищої освіти мають право значно варіювати зміст навчального процесу для істотного покращення професійної підготовки майбутніх спеціалістів.  Основною метою інноваційних механізмів розвитку освіти є створення творчої атмосфери в освітніх закладах, культивування інтересу до ініціатив та нововведень.

Наявність інноваційного потенціалу викладача  характеризується такими ознаками: здатністю творчо генерувати й продукувати нові уявлення та ідеї у практичних формах діяльності; культурно-естетичною розвиненістю, що передбачає неповторну емоційну чутливість та інтелектуальний потенціал; відкритістю особистості до нового, до нестандартних думок тощо.

Загальна структура інноваційного потенціалу особистості розглядається в цьому аспекті через закономірності функціонування її мотиваційної, емоційно-вольової сфери, пізнавальних процесів та індивідуально-психологічних особливостей. Підвищення її інноваційного потенціалу може здійснюватися шляхом перебудови індивідуальних базових концепцій. Так, інноваційним потенціалом педагога є сукупність соціокультурних і творчих характеристик його особистості, готовність вдосконалювати педагогічну діяльність. Такими характеристиками є бажання і можливості розвивати свої інтереси, уявлення, здатність шукати і впроваджувати власні нетрадиційні шляхи оптимізації навчально-виховного процесу.

Інноваційна культура – це синтез компетентності педагога, створеного ним інноваційного продукту та інноваційної діяльності в єдності інформаційно-методичного, методологічного, соціологічного, психологічного забезпечення реалізації інноваційного потенціалу педагога і тих засобів, завдяки яким здійснюється інноваційна діяльність інноватора.

Безумовно, сучасні студенти, як ніколи, вимагають від педагогів здатності до змін, використання гнучких педагогічних та інформаційних технологій, постійного пошуку нових форм та неперервної роботи над собою. Ця ситуація привносить у педагогічну діяльність нові вимоги, додаткову напругу і, як результат, розвиток нових професійних якостей. Ось чому необхідно відходити від шаблонного мислення та постійно вдосконалювати педагогічні прийоми, засоби,  які б створювали комфортні умови для особистісного та професійного розвитку як викладачів, так і студентів.

ЛІТЕРАТУРА:

1.        Лутай В.С. Реформування вищої освіти на основі становлення філософсько–методологічної парадигми посткласичної науки. Рух на випередження // Вища освіта України. – №2. – 2001. – С.33-43.

2.        Неперервна професійна освіта: філософія, педагогічні парадигми, прогноз: Монографія. За ред. Кременя В.Г. – К.: Наукова думка, 2003. – 853с.

3.        Педагогічні технології у неперервній освіті: Монографія / Сисоєва С.О., Алексюк М.А., Воловик П.М., Кульчицька О.І. та ін. / За ред. С.О. Сисоєвої. – К.: Віпол, 2001. – 502 с.

4.        Ткачова Н. О. Аксіологічний підхід до організації педагогічного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі: Монографія. – Луганськ: ЛНПУ імені Т.Г. Шевченка; Х.: Видавництво „Каравела”, 2006. – 300 с.