"Студентські ініціативи, як чинник побудови простору наукової комунікації"

Дробович Антон Едуардович, магістрант Інституту філософської освіти і науки

Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

Напрям ІІ. Гуманітарна освіта

Секція 1. Гуманітарна освіта між Болонським процесом і традиціями європейських університетів

          Після зміни освітньої парадигми з ідеологічної на гуманістичну, наприкінці ХХ століття, українська вища освіта зіштовхнулась із проблемою активізації творчого потенціалу молодих дослідників. Ця проблема є логічним наслідком переходу від планово-командних до конкурентно-ліберальних методів у освітньому менеджменті. Однак тільки в останні роки відбувається помітне пожвавлення у цій царині та наявна ситуація «академічного анархізму», коли в вищих навчальних закладах країни панував повний методологічний плюралізм та відсутність стрункої управлінської політики, поступово змінюється цивілізованим розвитком, західноєвропейського зразка. Не останню роль у цих процесах відіграє залученість України до «Болонського процесу», незважаючи на полярні оцінки експертів, щодо реалізації його в нашій державі.

            Нова політика вищих навчальних закладів орієнтується на активних, творчих та неординарних студентів, що постійно поглиблюють свої професійні компетенції і встановлюють продуктивні зв’язки із колегами. Цей процес можна назвати «побудовою академічного дискурсу» в широкому сенсі. Однією з форм «побудови дискурсу» є створення локальних наукових осередків та підключення до академічних інформаційних потоків. Завдяки цьому відбувається покращення обізнаності студентів із наявною ситуацією в світі студентської та професійної науки, рівня академічної мобільності, створення тимчасових чи постійно діючих наукових та просвітницьких проектів. Всі ці заходи відірвані один від одного навряд чи зможуть претендувати на досягнення відчутних результатів, якщо не буде здійснена систематизуюча робота та творче узагальнення тенденцій. Саме це і є одним із завдань Наукових товариств студентів і аспірантів у вищих навчальних закладах. Встановлення зв’язків та налагодження контактів між ними в рамках країн та найближчого зарубіжжя і є першим необхідним кроком до встановлення простору наукової комунікації. Саме цей простір покликаний еволюційним та демократичним шляхом змінити вищу школу України, завдяки своїй координуючій, інформаційній та регуляторній функції. 

            Другорядним завданням простору наукової комунікації є сприяння встановленню ринкових відносин в освітній сфері. Створення спільної платформи комунікації уможливлює виникнення системи неформальної, а згодом і економічної оцінки якості роботи наукових та освітніх осередків. Таким чином, утворюється реальна «картина конкуренції», реальна картина компетенцій, адже система наукових ступенів та вчених звань вже не є достатнім показником для встановлення справжньої ефективності роботи та професійності науковців і тому потребує альтернатив.

            Створений таким чином простір стане підставою для координації наукової діяльності в межах цілого Східноєвропейського регіону і зробить «науковий дискурс» дійсно актуальним та динамічним, а не набором догм поодиноких ідеологічно заангажованих ветеранів «наукового світу».

            Відповідальність за побудову цих систем лежить не тільки і не стільки на викладачах та керівниках вищих навчальних закладів, хоча без їх зацікавленості ця новобудова неможлива, а саме на студентах. Студентські наукові осередки мають користатися з усіх комунікаційних можливостей і за підтримки адміністрацій навчальних закладів реалізовувати свої інтенції до активності, обміну думками та творчості. Студенту значно легше відвідувати наукові конференції, семінари, круглі столи в межах країни, ніж викладачу, доступніше відслідковувати потоки наукової інформації за допомогою Інтернету та інших інформаційних ресурсів, вивчати мови та брати участь у міжнародних проектах. Тобто, користаючись з усіх звичних для сучасної молодої людини вигод, студент може заради власного самовдосконалення, задоволення та реалізації без надмірних зусиль створювати широкомасштабні фахові спільноти. Як формальні, так і не формальні. Цим шляхом вже пройла більшість країн із конкурентоздатною освітою, тепер черга за нами.

            Представлена позиція, на нашу думку, потребує втілення у життя, оскільки є реальною можливістю вдосконалення національної освітньої системи та оздоровлення університетської науки. Шлях оздоровлення пролягає через створення ресурсів акумуляції наукової інформації, взаємної комунікації географічно віддалених наукових осередків один від одного, вироблення «правил гри» на відкритому для кожного просторі комунікації, орієнтації на прикладні дослідження тощо. Таким чином, кінцевою метою цілеспрямованої діяльності студентських наукових осередків є побудова національної (а згодом і Східноєвропейської) наукової спільноти. Кроками на цьому шляху є: створення локальних наукових осередків, наповнення простору наукової комунікації, побудова спільного і відкритого наукового дискурсу, привнесення елементів ринкової конкуренції в освіту.

Список використаних джерел:

1. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. – К.: Грамота, 2005. – 448 с. – Бібліогр.: с. 431.
2. Ніколаенко С.М. Стратегія розвитку освіти України: початок ХХІ століття. – К.: Знання, 2006. – 254 с.
3. Освіта в Україні. Нормативна база (2-е вид.). – К.: КНТ, 2006. – 486 с.
4. Поляков М.В., Савчук В.С. Класичний університет: еволюція, сучасний стан, перспективи. – К.: Генеза, 2004. – 416 с.