Головна
Реєстрація
Вхід
Субота
23.09.2017
02:06
| RSS
Студентське наукове товариство Інституту філософської освіти і науки


  • Головна сторінка
  • Інформація про сайт
  • Каталог файлів
  • Каталог статей
  • Форум
  • Фотоальбоми
  • Гостьова книга
  • Зворотній зв'язок
  • ПРОЕКТ ПГК
  • Дошка оголошень
  •  
    
    Наша електронна скринька NTSA_IFON@NPU.EDU.UA
     Дневник 
    Головна » 2010 » Листопад » 15 » Єдність методологічної основи мистецько-практичної діяльності в даоській релігійно-філософській традиції
    22:01
    Єдність методологічної основи мистецько-практичної діяльності в даоській релігійно-філософській традиції
    Кравченко Галина Валеріївна

    доцент кафедри української філології і культури ДонНУ, Донецьк (Україна)

    Єдність методологічної основи мистецько-практичної діяльності в даоській релігійно-філософській традиції

    У фундаментальних положеннях даосизму міститься ідея можливості втілення релігійно-філософських принципів Дао, у всій культурі у цілому, так само як і в будь-якому окремому різновиді щоденного мирського життя.

    У зв’язку з цим вбачається логічним дослідження, що ґрунтується на виявленні й аналізі феноменологічної й онтологічної тотожності явищ, пов’язаних із різними видами діяльності, що здійснюються на даоській релігійно-філософській основі.

    У роботах дослідників культури Далекого Сходу у більшій мірі відображені філософія, естетика, історія, технічна й психофеноменологічна сторони творчої діяльності, бойових мистецтв. Цікавим видається виявити загальні принципи та встановити єдність методологічної основи у найрізноманітніших видах практичної діяльності (як то, живопис, кулінарія, медицина, бойові мистецтва каліграфії, фен-шуй тощо). Адже, якщо Дао є всюдисутнє і всепроникне, то його можна відшукати «де завгодно і в чому завгодно, займаючись будь-якою справою і перетворюючи будь-яке  – навіть «низьке в загальноприйнятому розумінні» – заняття на благоговійне і натхненне служіння «Великому Дао», символу космічної гармонії й енергії. Труднощі у таких пошуках полягають у тому, що даосизм – це школа, яка не має ні чітко структурованого вчення, ні жорстких форм поклоніння й практики, і пов'язаний він не стільки з пошуками відверненого трансцендентного, скільки з повсякденною практичною діяльністю.  Відштовхуватись доцільно від ідеї взаємовідповідностей та єдності світу загального, космічного та внутрішнього, людського у пануючій релігійно-філософській системі даосизму.  Вихідними концептуальними положеннями даосизму є принцип виникнення всіх речей із Дао та їх повернення до джерела. Початкова субстанція у-цзи – стан спокою і нероздільності, тай-цзи – подальший поділ на взаємодоповнюючі протилежності інь та ян (що присутні в будь-якій енергії) та початок змін.  Природне в людині – це не виключно психофізіологічне, а втілення вищезазначених загальних і універсальних закономірностей організації та функціонування світу. Людина ж має зрозуміти своє місце в світі  і навчитися працювати з енергією, що пронизує все сутнє (ці). Звільнення від пристрастей, природна і спонтанна реалізація своєї «істинної природи», яка в даосизмі трактується як «не-діянння», опанування енергетичної потенції Дао, і розглядається як необхідна умова його осягнення. У практичній діяльності концепція інь-ян, як і символ Тай-цзи, знаходить своє застосування у  будь-якій сфері – медицині, мистецтві фен-шуй, бойових мистецтвах, гаданнях, астрології, геомантії, управлінні). Навчання ж починається не із вправ, а з численних щоденних побутових речей, наприклад носіння одягу  (іфу гунфу), чи прийомів їжі (чифань гунфу). Результатом має бути внутрішня перебудова енергетичного образу людини і повна духовна досконалість (кунг-фу).

    Психофеноменологічна характеристика творчої діяльності майстра (в бойових мистецтвах, живописі, літературі, музиченні тощо) дає можливість виявити деякі спільні методи, що дозволяють реалізувати принцип «діяння через не-діяння». Під час дії стан свідомості даоського майстра характерний незатьмареністю особистісними мотиваціями, втратою відчуття свого «я» і досягнення стану «не-я», пустотності свідомості, та відчуття всеєдності, найвищої зосередженості на об’єкті дії (аж до виходу за межі суб’єктивно-об’єктних відносин). Так, у живопису чи літературі об’єкт зображення стає швидше темою для медитації, медитативним образом, наслідком не розчленованості установки та її предмета. Митець відчуває єднання себе й світу, «розчинення в природі». Процес, наприклад, створення картини відчувається художником як такий, що відбувається сам собою (у технічному плані – «одним ударом пензля»). У двобої майстер сприймає противника частиною цілого процесу – самим процесом. (Це ж можна сказати і про інші види діяльності: варто згадати притчу про повара, що обробляв туші). У такому стані свідомості відбувається перехід на повне інтуїтивне мислення, що в даній ситуації має значні переваги над понятійним. Майстер відчуває себе не як самого, а як інструмент, і тому діє, не фіксуючи уваги на об’єкті. Психологи визначають такий стан медитативним.  Входження в стан медитації відбувається довільно, і «пусковим механізмом» може стати будь-що – ритуальна підготовка, споглядання тощо. Перехід від логічно-структурованої свідомості до медитативної супроводжується осяянням. Діяльність при цьому відіграє роль «шляху до осяяння» свідомості, що у дійсності і є метою філософсько-релігійної практики.

    Зазначений напрям є лише одним із можливих у дослідженні єдності методологічної основи мистецько-практичної діяльності в даоській релігійно-філософській традиції та потребує подальшого розгортання.


    Переглядів: 344 | Додав: fon_G | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]

    Форма входу

    Календар
    «  Листопад 2010  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    2930

    Друзі сайту

    Copyright MyCorp © 2017
    Сайт управляється системою uCoz