В ХХI столітті заняття
філософією мають подвійну природу. З одного боку, є безліч новоявлених
«філософів–вчених», які займаються лише тим, що цитують своїх попередників,
намагаються критикою визнаних авторитетів здобути собі ім’я, яке надалі стане
для них таким собі щитом від згубного подиху забуття або, радше, рекламою
наступних робіт цих авторів, які частенько є чистої води графоманством чи, що
навіть гірше, проявом писаризму. Ну не можуть наші філософи–псевдонауковці
обійтись без того, щоб не займатися рекомпіляцією уривків із текстів (в
основному маловідомих) визнаних авторів, так би мовити, не видавати реферат багатьох джерел за свою
власну унікальну «концепцію», що виражає «виключно» ідеї автора цієї концепції.
Також є
«діячі», що роблять собі кар’єру на негативній критиці авторів, що освітлювали
певну проблему, але мали неідеальну чи неструнку концепцію в своєму проливанні
світла на питання, що їх цікавили. Ви багато бачили робіт, що доповнювали б
думки попередників, а не нівелювали, здебільшого штучно, ці думки, шукаючи не
шлях до ідеалу, не шлях до вдосконалення оригінальної концепції попередника,
якщо вже так сталося, що на власну оригінальність немає таланту, хисту чи ресурсів,
але шукаючи шлях на науковий олімп, на самий вершечок, з якого зручніше судити
про інших та їхні філософські пошуки. Ви мене вибачте, але список використаних
джерел на 200 з чимось одиниць при роботі на 30 сторінок формату А4 — це просто
нахабство, беручи до уваги, що хоча би один раз, але автор має загадати кожне
джерело в своїй роботі. Ось і виходить, що або людина, вибачте мене за жаргон,
«тупо» займається плагіатом, або поливає
брудом ідеї інших авторів, бо серед 200 джерел, використаних для
написання 30 сторінок, я не знаходжу місця для авторської оригінальності та
ментальної свіжості.
Але є інший шлях — шлях пошуку своєї істини в цьому
світі. Я впевнений, що є чимало людей, яким є що сказати сучасному людству, які
можуть багато чого привнести в розвиток сучасної цивілізації та культури.
Сучасне семимільярдне населення нашої планети потребує свіжих ідей, як
найефективніше організувати наше життя, як розставити все по поличкам таким
чином, що нікому не було ні затісно, ні самотньо. Час говорити, а не цитувати,
час діяти, а не оцінювати діяльність інших, час для того, щоб філософія стала
не тільки любов’ю до мудрості інших, але й мудрою любов’ю до
інших. Філософія повинна шукати сенс життя, який постійно міняється зовні, але
його есенція незмінна. Поки ми не знайдемо цю есенцію, поки хоча б одна людина
буде нещаслива в цьому світі, філософи не можуть вважати справу зробленою, а
філософія вичерпати себе, бо справжнє завдання філософії — це пошук істини,
ідеалу, пошук самого себе в інших, в загальній духовності та гармонії людства,
бо тіло страждає через нездоровий дух, а без філософських пошуків себе дух
загниває; допоки є хоча б одна нещаслива людина, про гармонію в людському
існуванні не може навіть йти мова…
|
