Навіщо займатися філософією, якщо вона не змогла втримати людство від насильства? Здається пан Імануїл пояснив, що люди лише шляхом власного антагонізму можуть плідно розвиватися і якісно вдосконалюватися. Мислителі прагнули змінити світ, але якщо дві з половиною тисячі років не вдавалося змінити його на краще, чи варто робити спроби зараз, в стінах цього інституту? Хіба чергова Концепція, що спробує «пояснити» суть речей, проблему пізнання, феномен людини чи природи, або природу науки, не стане лише черговою концепцією в майбутньому, що буде опонентом до іншої не менш важливої «спроби»?

Так як особисто мені приємно думати, що саме я можу зробити внесок в історію і саме я той геній, що зможе порушити старі рамки і встановити концептуально нові, щось на зразок постнеокласичного модернізму, тому я, а зі мною ще N-на кількість дослідників власного існування будемо змінювати кути зору на проблеми які не змінилися все ті ж такі дві з половиною тисячі років і рухати світ невідомо куди.

Після кожного речення в цій роботі мені хочеться  поставити дужку «)»-«посмішку», - не тільки як данина сучасному електронному листуванню,  але і як засіб що скаже більше ніж всі слова і виразить ставлення до проблемних запитань.

Філософія легко конвертована валюта, вона має дуже гнучкі принципи, а подекуди їх не має зовсім. Це як вогонь і вода, зброя масового ураження, ін’єкція смертельної хвороби яка за вмілого використання може надати володарю незвичайної сили. Її завжди можна вигідно продати, делегувати, що робилось на протязі усього її існування, цей начебто безневинний «пошук істини» відкриває можливості з одного боку, а з іншого виїдає душу з середини, наситившись лишає порожній капсуль від людини.