Д.Г.Герасименко

Інститут філософської освіти і науки,

ІІ курс, спеціальність «філософія (релігієзнавство)»

Науковий керівник: кандидат наук,  Т.П. Глушко

ОНТОЛОГІЧНІ ВИМІРИ ЩАСТЯ:

СПРОБА СТРУКТУРНОГО АНАЛІЗУ

Більшість речей в світі є мінливими, а ті речі які є незмінними все одно об’єктивно залежать від цих мінливостей. Розглядаючи проблему щастя, варто зауважити, що прагнення людства до щастя існує завжди і є необхідною умовою існування людини, особливо сучасної, до того ж до щастя не індивідуального, а щастя, як цілі етики (тобто щастя людства взагалі). Саме щастя людства робить людину щасливою істотою, тією істотою, що є творцем щастя, а не виконавцем, адже здобуваючи щастя людина спирається або на егоїстичне розуміння щастя, або на занадто відірване від поняття людини, яке утворюється в наслідок намагання людства втілити щастя в життя раз і на завжди і потім лише підтримувати та насолоджуватися ним, саме так, до речі і утворюються суспільні та соціальні утопії.

Тож бачимо, яким мінливим є поняття щастя, як для людини, так і для людства, і лише прагнення до нього є сталим. Для кожної епохи необхідне своє розуміння щастя і вибір засобів його досягнення. Але на нашу думку в усіх засобах усіх епох існують все ж таки певні принципи, яких варто дотримуватись людині, щоб стати творцем щастя. Ми не хочемо цим сказати, що дотримуючись певних принципів, людство або окрема людина стануть щасливими. Сучасна людина потребує на такі критерії, які здатні зробити її творцем щастя, не лише розкрити її індивідуальність світові, а й показати корисність її для світу, тобто зробити не необхідним учасником його, а  творцем, яким є людина за своєю природою.

Аналізуючи дану проблему, ми звели принципи згідно з якими людина стає творцем до трьох основоположень:

1) Свобода волі суб’єкта має бути еквівалентною його власний відповідальності, яку він готовий нести за свою свободу. Це положення ґрунтується на тому, що коли людина несе меншу відповідальність ніж рівень свободи волі, яку вона собі дозволяє, відбувається руйнування процесу творення нею власного щастя. Наприклад, людина воліє бути кращою за інших, але при цьому не може підкріпити цей факт (кращості) власною відповідальністю дійсно бути кращою. Таким чином навіть якщо вона досягне суспільного визнання цієї «кращості», вона все одно не стане кращою, все що вона може отримати – це ілюзію щастя (радість) та й то, лише при умові, що вона сама повірить в цю ілюзію.

2) Задоволення, що отримує людина від творення щастя, має відповідати тій користі яку вона отримує від цього процесу. Адже, якщо вона отримує задоволення більше ніж користі, вона знову таки руйнує власне щастя. Якщо суб’єкт займається творчістю, наприклад пише твір, але отримує від цього лише задоволення (від процесу написання) , але не виносить користі, то рано чи пізно його задоволення стає лише шкідливою звичкою. Так вже  влаштована людина, що їй не достатньо лише задоволення. Все відбувається в контексті чогось. Пишучи твір людина прагне висловити свою думку світові, щоб зробити його кращим (як вона вважає) або пізнати краще себе і зробити саму себе кращою, що в решті решт вплине на вдосконалення людства в цілому. Таким чином бачимо що користь для людства стає одним з основних критеріїв творчості для людей. Робимо висновок про необхідність гармонії між задоволенням та корисністю. До речі пошуки цієї гармонії також є шляхом до щастя, адже вони роблять людину кращою. 

3) Суб’єкт  має обирати те, що йому подобається. Зрозуміло, що те, що не можливо зробити людину дійсно щасливою, неможливо обрати для неї такий вид світогляду та активності, при якому вона буде отримувати користь та задоволення одночасно, і свобода волі буде еквівалентною відповідальності. Людині можна наказати бути відповідальною та обирати лише корисне, але їй не можна наказати отримувати задоволення та обирати свободу волі. Коли ми кажемо про те, що людині слід обирати те, що подобається, ми прагнемо того, щоб людина прислухалася лише до себе, тільки тоді вона обере те, що приноситиме їй задоволення і користь[1,47-48], і тоді стане одним творцем щастя більше, і, відповідно, як наслідок і людство стане кращим, а отже щасливішим.

Прагнення стати кращою спіткає людину все життя, проблема в тому, що не кожен знає зміст, яким слід наповнювати це «краще». Ми не ставимо собі за мету вивести універсальній шлях для людини стати кращою, ми не маємо на меті створення нової утопії, ми лише намагаємось розібратися чим є щастя і чому воно таке важливе. Саме важливість щастя стала для нас настільки особливою річчю, яку ми намагаємося осмислити на онтологічному рівні. Щастя людини, як передумова життя, що відрізняє людину від тварини. Щастя виступає для нас як не лише категорія етики, а як безпосередньо ціль (цільова причина за Аристотелем). Мета життя людини полягає в пошуках себе, адже ті хто не знайшов себе завжди шукають натовп або істину, і більшість потім залежить від натовпу чи істині, лише небагато хто знаходиться в вічному пошуці себе, а значить у творенні власного щастя.

Список використаних джерел:

1.                     Арістотель. Нікомахова етика / Αριστοτελους.  Ηθικα Νικομαχεια. - К.: Аквілон-Плюс, 2002. 480 с. (білінгва) http://ae-lib.org.ua/texts/aristoteles__nicomachean_ethics__ua.htm#01

2.                     Ницше Ф. В 2-х тт. Т.1,2.-М.:Мысль, 1990.