В.В. Грушецький

Інститут філософської освіти та науки,

І курс, спеціальність «філософія (практична психологія)»

Науковий керівник: доцент, кандидат філософських наук Магеря О.П.

МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ

Кризовий стан справ у сучасній Україні й безперспективні спроби його подолання набувають дедалі застійного характеру. Певна частина населення нашої держави вбачає причину такої суспільно-політичної ситуації у бракові національної єдності, ефективної інтегруючої ідеології й низькому рівні національної самосвідомості  багатьох громадян. У цьому контексті набувають актуальності концептуальні оцінки, висловлені М. Міхновським понад століття тому: «Головна причина нещастя нашої нації — брак націоналізму серед широкого загалу її [...]. У нас на Україні націоналізм дуже принизився: наша нація, виключаючи небагатьох переважно із інтелігенції, — не націоналістична...».[1, с. 111]

Проте, як і в історичному минулому, поняття націоналізму виходячи з реалій соціально-класової антагоністичності суспільства, набуває різних світоглядно-політичних тлумачень. Стрижневим у визначенні феномену націоналізму є його кваліфікація як системи ідей, настанов і вчинків, в якій домінує ідея національної самосвідомості. Американський філософ середини ХХ ст.. Б. Шейфер визначив націоналізм як «групову лояльність», «прагнення політичної незалежності, безпеки нації й турботу про її престиж», «догму про те, що індивідууми живуть виключно задля нації, котра є ціллю у самій собі». [2, с.6] Політолог Г. Кон зауважує, що «шляховою зіркою історичного розвитку у Європі після 1789 року є націоналізм. Тому увесь зазначений історичний період є «добою націоналізму»  з подальшим переробленням у «паннаціоналізм». [3, с.26]

Виходячи з логіки класової боротьби, теорія марксизму небезпідставно констатує наявність двох стереотипів націоналізму. Для першого з них – націоналізму пригноблених – характерне загострене почуття національної самосвідомості, прагнення відстояти й примножити потенціал національної культури у нерозривній єдності із завданнями національно-визвольної боротьби, зміцнити свою націю економічно та політично.  Для другого – націоналізму гнобителів є іманентними проповідь богообраності певної домінуючої нації, надмірне підкреслення цінностей своєї нації та її зверхності над іншими, проповідь нетерпимості до інших націй і народів, категоричне заперечення асиміляції з ними. На небезпеці саме такого різновиду наголошував визначний французький військовий і політичний діяч Шарль де Голль, говорячи, що у націоналізмові домінує «ненависть до інших народів».

Відвертою сутичкою представників різних політичних сил супроводжувалось недавнє відкриття в «Українському домі» виставки фотографій і документів під назвою «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА». Причину такого неоднозначного ставлення до націоналізму в нашій країні слід шукати у вітчизняній історії. Тривале гноблення українців різними імперіями спричинило появу, так званого, радикального, «крайнього націоналізму». Проте, як рух і ідеологія, він значною мірою став продуктом копіювання західноєвропейських зразків. І. Лисяк-Рудницький вважав, що у «доктрині націоналізму вчувається відгомін ірраціоналістичних, волюнтаристичних і віталістичних теорій, що користувалися свого часу популярністю в Західній Європі (Ф. Ніцше, А. Бергсон, Ж. Сорель, Г. Лебон, О. Шпенглер та ін.)» [4, с.249]  Але, на думку Дж. Армстронга, в українському варіанті «інтегрального націоналізму» можна знайти й «міцні елементи ліберальних, демократичних, а також, і християнських принципів, навіть якщо учасники руху заперечували їх. У практичній діяльності навіть найрадикальніших груп ніколи не бракувало пошани до формальної освіти, установленого авторитету права на індивідуальний та громадський вибір». [5, с. 249] Засадничі ідеї українського націоналізму спочатку поєднували у собі національні прагнення із загальнолюдськими та демократичними ідеалами, але, після поразки революції 1917-1921 рр., він набув радикальних рис з відвертим протиставленням моральних та громадянсько-національних цінностей. Саме це викликало неоднозначне ставлення різних груп суспільства до нього.

За історичною аналогією, із статутів сучасних націоналістичних об’єднань бажано усунути положення шовіністичного, антидемократичного й аморального характеру. Сформулювавши нові, позбавлені етнонаціональної нетерпимості гасла, необхідно проводити активну пропаганду серед різних прошарків та соціальних груп. Така діяльність потребує не лише масовості, а й належного інвестування, при зацікавленості цією справою представників малого та середнього бізнесу. Лише таким чином можна досягти не тільки позитивного сприймання ідеології націоналістичних організацій, а й реального зростання їхньої чисельності та ефективної діяльності. Що ж стосується теоретичного осмислення проблем, пов’язаних з феноменологією українського націоналізму, то воно не замикається в колі суто «націологічних» чи «етнологічних» питань. Інтелектуальний, а отже, й морально-етичний аспект цієї проблеми є значно ширшим. Є всі підстави стверджувати, що без такого контексту неможливе переосмислення української історії, принаймні її новітнього періоду.

Список використаних джерел

1.     Націоналізм — всесвітня сила // Справа української інтелігенції в програмі Української Народної партії. Б. м., 1905.

2.     «Nationalism: myth and reality», N. Y., 1955.

3.     «The age of nationalism», N. Y., 1962.

4.     Лисяк-Рудницький І. Націоналізм// Історичні есе – К.: Основи, т. 2, 1994.

5.     Armstrong J. A. Myth and History in the Evolution of Ukrainian History. Edmonton, 1992.