О. С. Курна
Інститут філософської освіти та науки
III курс,спеціальність «філософія (практична психологія)»
Науковий керівник: доктор філос. наук, професор Н. Г. Мозгова
Методологія «дослідних програм» І.
Лакатоса
І. Лакатос
основну увагу приділяє не теоріям, як таким, а веде мову про дослідні програми.
Науково-дослідна програма є структурно-дінамічною одиницею його моделі науки.
Щоб зрозуміти, що таке програма наукового пошуку, згадаємо механіцизм Декарта
або Ньютона, або про коперніканство. Послідовна зміна теорій, що витікають з
одного ядра, проходить в рамках програми с незаперечною методологією, що
показує свою цінність, плодотворність і прогресивність в порівнянні з іншою
програмою.
Таким чином, історія науки, за
Лакатосом виглядає, як історія конкуренції дослідних програм. Такий підхід
висуває на перший план взаємозв’язок між різними епістемологіями та
історіографією науки, а також момент єволюції наукового пошуку.
Так, Лакатос неодноразово стверджує, що
теорії створюються, а його критерій
«прогресивного зрушення проблем», по суті, вводить конструктивістський критерій
ефективності при відборі дослідних програм. Але слідом за Поппером він
проголошує віру у те, що істина існує і наукові теорії до неї наближуються,
спираючись на досвід, хоча в нас нема критеріїв, за допомогою яких ми би мали
змогу стверджувати, що ця послідовність теорій рухається до істини.
Головною одиницею моделі науки Імре
Лакатоса є «дослідна програма», яка складається з «жорсткого ядра» та
«захисного пояса». Модель науки Лакатоса має два рівні: рівень конкретних
теорій, який створює змінний «захистний пояс» «дослідної програми», і рівень
незмінного «жорсткого ядра», яке визначає обличчя «дослідної програми». Різні
дослідні програми мають різні «жорсткі ядра» , тобто між ними є взаіморівнозначну
відповідність.
В «дослідну програму» Лакатоса входять
«методологічні правила», які керують
змінами «захисного пояса». Ці правила поділяються на дві частини: на
правила, що показують, яких шляхів дослідження потрібно уникати (негативна евристика);
та правила, які показують, якї шляхи потрібно обирати (позитивна евристика).
Негативна еристика пропонує відмовитись
від твердого ядра в тому випадку якщо програма не дозволяє прогнозувати відомі
раніше факти.
Позитивна
евристика складається з ряду доказів і припущень, спрямованих на то, як
модифікувати, уточнювати «спростовний» захисний пояс. Позитивна евристика грає
головну роль у розвитку дослідної програми при майже повному ігноруванні
спростувань негативної евристики.
За
характеристикою Лакатоса, дослідні програми є найбільшими науковими
досягненнями і їм можна оцінювати на основі прогресивного та регресивного зрушення
проблем. Тобто дослідна програма може розвиватися прогресивно або регресивно.
Програма прогресує, поки наявність жорсткого ядра дозволяє формулювати все нові
і нові гіпотези «захисного пояса». Коли продукування таких гіпотез слабкішає і
стає неможливим пояснити нові, а тим більше адаптувати аномальні факти, настає
регресивна стадія розвитку. Дослідна програма має більше труднощів, цим більше
прогресує її конкурент, і навпаки якщо дослідна програма пояснює більше, ніж
конкуруюча, то вона витісняє останню з обігу співтовариства. Це пов’язано з тим
, що передбачувані однією програмою факти завжди є аномаліями для іншої.
В своїх работах
Лакатос показує, що в історії науки дуже рідко зустрічаються періоди, коли
повністю переважає одна парадигма, як це стверджував Кун. В будь-якій
дисципліні існує декілька альтернативних науково-дослідних програм. Істрія
розвитку науки, за Лакатосом, - це історія боротьби і зміни конкуруючих
дослідних програм, які змагаються на основі їх евристичної сили в поясненні
емпіричних фактів, передбаченні шляхів розвитку науки і прийняття контрмір
проти ослаблення цієї сили. Кункуренція між ними, взаємна критика, чергування
періодів розквіту та занепаду програм надають розвитку науки той реальний
драматизм наукового пошуку, який відсутній у Куновській монопарадигмальній
«нормальній науці».
Лакатос бачить у
науці внутрішню і зовнішню історії. Внутрішня історія науки базується на основі
руху ідей, методології методик наукового дослідження, те, що за словами
Лакатоса, складає власний зміст науки. Зовнішня історія – це форми організації
і особистісні фактори наукового дослідження. Кун підкреслював велике значення
цих «зовнішніх факторів», Лакатос же віддає їм другорядне значення.
«Мій підхід, -
стверджує Лакатос, - передбачає новий критерій демаркації між «зрілою наукою»,
яка складається з дослідних програм, та «незрілою наукою», що працює за зразком
проб і помилок.»
Використані джерела:
1.
Лакатос И. Доказательства и опровержения : как
доказываются теоремы / Имре
Лакатос ; [пер. с англ. И. Н. Веселовского]. – М. : URSS, 2010. – 152 с.
2.
Лакатос И. Избранные произведения
по философии и методологии науки / Имре Лакатос ; [пер. с англ. И. Н. Веселовского, А. А.
Никифорова, В. Н. ПорусаМ]. – М. : Акад. проект, 2008. — 475 с.
3.
Лакатос И. История науки и ее
рациональные реконструкции /
Имре Лакатос // Кун Т. Структура научных революцій / Томас Кун. - М. : АСТ, 2001. – С. 455–524
4.
Лакатос И. Фальсификация и методология
научно-исследовательских программ /
Имре Лакатос // Кун Т. Структура научных революцій / Томас Кун. - М. : АСТ, 2001. - С. 265–454
5.
Панин А. В. Диалектический
материализм и постпозитивизм: критический анализ некоторых современных
буржуазных концепций науки / Александр Владимирович. - М. : Изд-во МГУ, 1981. -
240 с. ; 20 см. - (Диалектический материализм).
| 
