На початку ХХ століття виникає нова течія в філософській думці –
екзистенціалізм – філософія існування, яка акцентує свою увагу на унікальності
людського буття на прикладі індивіда, а не в суспільному плані, оскільки на
думку філософів-екзистенціалістів, суспільство придушує сутність людини. Акцент
робиться на самоствердження, свободу, індивідуальність.
Екзистенціалізм прагне осягнути буття як якусь безпосередню нерозчленовану
цілісність суб'єкта від об'єкта. Буття – це переживання і усвідомлення свого
«буття в світі».
Суть екзистенції визначається через її конечність, як тимчасовість точкою
відліку якої є смерть. Час – рушійна сила, якісний і неповторний, в якому
визначальне місце займає майбутнє і розглядається з такими екзистенціалами як
рішучість, проект, надія. Модусами конечності є тимчасовість, історичність і
ситуаційність екзистенції.
Важливим є трансцендентність екзистенції, тобто вихід за її межі.
Трансцендентність на думку Ясперса, Марселя і Хайдеггера не можна пізнати, лише
натякнути на неї, а Сартр і Камю вважають, що важливим є критичний характер,
який і виявляє трансцендентність.
Проблемним постає питання свободи. Свобода – розкріпачення «сутнісних» сил
людини. Свобода – це сама екзистенція, екзистенція і є свобода. Свобода
визначається трактування трансценденція. За Марселем і Ясперсом свободу можна
здобути лише в Бога. За Сартру – бути вільним, отже, бути самим собою, «людина
приречена бути вільною». Відмовляючись від свободи людина відмовляється від
своєї особистості.
Ще однією проблемою є спілкування, вирішення якої дає Марсель: справжнє
буття – це діалог. Буття не «Воно», а «Ти». Ставлення людини до буття
виражається в її ставленні до інших людей. Тут трансцендування це прорив до
іншого, пригнічення егоїстичного «Я», вихід за межі замкнутості. Цей перехід не
можна зрозуміти і тому філософ відносить його до світу «таїнства».
В результаті пошуку відповідей на питання екзистенціалізму та оцінки життя
людини у цій філософській течії змогли окреслити екзистенціали людського буття.
Сам термін «екзистенціал» означає:
- те, поза чим не має людини як людини;
- те, чого немає в світі без людини, тобто саме те, що людина вносить у
світ своїм способом буття.
Основні екзистенціали буття:
1.
не пряме, природне, усвідомлене ставлення до дійсності;
2.
трансцендентування – неприлученність людини ні до чого остаточно
і назавжди;
3.
свобода як запрограмованість на
наявність вибору;
4.
індивідуація людини: індивідуальність,
унікальність та неповторність;
5.
принципова своєрідність людського
початку буття: завдяки свідомості, розумінню, спілкуванню людина усвідомлює
себе часткою людства;
6.
перебування (буття) « на межі», цей
важливий екзистенціал людського буття ніби інтегрує усі інші, бо фіксує
проблематичність, не узагальненість, але водночас і рухливість, динамізм та
діалогізм людського існування.
Список використаних джерел:
1.
Є. М. Причепій, А. М. Черній, Л. А. Чекаль.
Філософія. Підручник. К.: Академвидав, 2006. – 592 с. (Альма-матер)
Г. І. Волинка, В. І. Гусєв, І.В. Огородник, Ю.О.
Федів. Вступ до філософії. Підручник. – К.: Вища шк., 1999. – 624 с.
|