Мною проводився збір малюнків дельфінів, які вони малювали під час вистав у Карадазькому дельфінарії. Технологія малювання дельфіном рисунків наступна: йому почергово дають пензлі з червоною, блакитною, зеленою та жовтою фарбами й він, рухаючи ними по нерухомому паперу, малює. Папір закріплено у специфічному мольберті, який тримає тренер.

Схоже, що дельфіни, яких с

початку вчать зигзагоподібним рухам паличкою, яку потім замінюють пензлем, яким дельфіни проводять різнокольорові лінії по паперу, лише виконують завчені дії. Дарма що дельфін дивиться на результат своїх діянь, він, схоже, не розуміє того, що малює. Тобто дії його вивчені, але не свідомі. Таку ж думку розділяє більшість проінтерв’йованих спеціалістів. Дуже цікава з цього приводу думка дослідника слуху дельфінів В’ячеслава Олександровича Рябова щодо відсутності розвитку з приписуваної дельфінам абстракції з правдоподібного малюнку. Тут лише можемо бачити рівень каракулів та в поодинокому випадку схематичне зображення. Рівень каракулів, як відомо, відповідає трьохрічному людському вікові, а прорив до рівня схематичного зображення, який відповідає 4-5 річному рівневі розвитку нормальної дитини, є унікальним і не повторювальним, про що свідчать співробітники дельфінарію. На цьому унікальному схематичному малюнку 2000 року можна насправді впізнати деяку схему, у якій, при деякій фантазії, можна вгадати образ самого дельфіна, тобто то є намагання створити автопортрет. 

Отже, якщо оцінювати інтелектуальний рівень дельфіна по його малюнкам, то він відповідає десь рівню імбецильності, бо якраз посередній розумовій відсталості відповідає яскраво проявлена здібність до завчання дій, які не усвідомлюються – рухи пензлем. Ці дії закріплюються в так званим імітаційним образі, який створює «пусті» малювальні рухи, у яких відсутнє співвідношення графічної побудови з образом реального об’єкту. Але наявність схематичного малюнку демонструє, що дельфін в змозі перевершити рівень каракуль.

Взагалі ж, не можна використовувати критерій оцінки розумового розвитку дітей у застосуванні до дельфінів, бо вони є іншою формою життя, та їх розумність не повинна відповідати  критеріям розумності людини. Згадаємо, що тональність малюнків тренери та інші спеціалісти пов’язують із емоційним станом тварини, а не з змістовність самого малюнка.  Тут можна навести   цьогорічний випадок у одеському дельфінарії «Немо», коли під час проведення сеансу дельфінотерапії було зареєстровано, що під час сумісного малювання дитини з дельфіном дельфін відтворив трикутник та коло, який намалювала дитина.Це може бути підтвердженням гіпотези Д. Повінеллі.

Експериментальні дослідження когнітивних здібностей вищих антропоїдів у порівнянні із примітивними мавпами, які провів у 90-ті роки ХХ століття Д. Повінеллі, показали, що тварини, які здатні впізнавати себе у дзеркалі, здатні й до усвідомлення у деякому ступені розумових процесів, намірів та знань інших особин.

Дельфіни афаліни, як було показано у дослідах Д. Рейсс та Л. Маріно у 2001 році, також мають здібність впізнавати себе в дзеркалі, отже у деякому сенсі мають самоусвідомлення. Якщо поширити на них висновки Д. Повінеллі, то можна припустити, що вони також усвідомлюють наміри та розумові здібності інших дельфінів та людей, з якими вступають в контакт на волі та у дельфінаріях, наприклад у процесі  дельфінотерапії.