Сьогодні на тлі соціально-економічної та політичної кризи спостерігаємо усі ознаки кризи духовності, занепаду суто людських, міжособистісних стосунків. Водночас, як відомо, рівень розвитку будь-якого суспільства визначається, насамперед, гуманністю ставлення до соціально незахищених верств населення, стражденних та знедолених. І до однієї з таких категорій належать люди, що з власної провини, чи то волею долі опинилися у місцях позбавлення свободи.

Заклопотані буденними турботами, здобуттям «хліба насущного» ми й не помічаємо як стаємо бездушними та жорстокими, здатними без жодного співчуття чи докору сумління пройти повз чуже горе. Забуваючи про милосердя, ми викреслюємо зі свого життя тих, хто схибив, оступився, зробив фатальну помилку. Ми стаємо нездатними протягти руку допомоги тим, хто, опинившись на самому дні життя, так цієї допомоги потребує.  Тож, чи не є ми самі творцями жорстокого, позбавленого людяності суспільства, у якому живемо сьогодні і на яке так часто нарікаємо?

Висока місія психолога, як лікаря людських душ, полягає у тому, щоб за будь яких обставин не втрачати надії та віри у світле людське начало, ніколи не втомлюватися підтримувати того, хто опинився у біді чи скруті. Метою нашої роботи було привернення уваги наукової спільноти до проблеми соціально-психологічної реабілітації ув’язнених, а також розгляд арт-терапії як одного з ефективних методів роботи психолога з реабілітації, ре-соціалізації та подальшої соціальної адаптації людей, що опинилися в місцях позбавлення волі. 

Сутність пенітенціарної діяльності полягає у такій організації тюремного режиму, яка, у сполученні з актами милосердя, має призвести до розкаяння арештованого - глибокого особистісного самозасудження та покаяння, кардинального ціннісного переорієнтування особистості, глибокого психологічного самоочищення - катарсису.

І.О.Мусіна вважає, що до основних психологічних проблем ув’язнених, з якими стикається психолог, що працює у випраному закладі, належать:

1) Розв’язання кризових ситуацій, що зазвичай пов’язані з «поганими звістками», наприклад, втрата родичів, повідомлення про розлучення чи розрив значущих стосунків, відхилення апеляцій тощо.

2) Ситуаційні психологічні проблеми, що найчастіше пов’язані зі  складнощами адаптації та взаємодії всередині тюрми та поза нею. Психологічні ситуативні проблеми виявляються у зростанні рівня тривожності, депресивному настрої, часто - у гострому почутті несправедливості долі, у почуттях безпорадності та безнадійності; у соціальній ізоляції, почуттях самотності, відсутності емоційної підтримки. Часто спостерігаються сплески агресивного характеру.

3) Внутрішні/глибинні психологічні проблеми, що формулюються протагоністами у формі запитань: «Чому я це зробив?», «Чому я знову і знову потрапляю в одні й ті ж самі проблемні ситуації?» Найчастіше відповіддю на це запитання є те, що ув’язненим властива нерозвиненість моральної сфери особистості, запереченням загальноприйнятих моральних принципів, викривлення уявлень про норми людського співіснування. Серйозною проблемою, що потребує втручання психолога є слабкість особистісної регулятивної системи: відсутність здатності керування власними емоціями і поведінковими реакціями, імпульсивність за відсутності раціонального аналізу обставин і можливих наслідків вчинку, скоєного під впливом  сильного емоційного переживання.

4) Проблеми, що пов’язані з когнітивною та соціальною депривацією ув’язнених. Ці проблеми, насамперед, стосуються пацієнтів, що через певні причини були поміщені у карцер, а також тих, хто перебуває у камерах на особливому режимі. За таких умов у пацієнтів підсилюються депресивні симптоми, зростає рівень тривожності, поглиблюються іпохондричні стани, нерідко виникають психотичні симптоми (наприклад, галюцинації).

5) Психологічні проблеми засуджених на довічне ув’язнення. Основною проблемою для такого ув’язненого з довічним терміном формулюється ним самим як «життя не має сенсу; для чого жити, якщо все одно немає жодної надії на визволення». Перша і найбільш суттєва проблема з психологічної точки зору - це особистісне  та емоційне прийняття по життєвого терміну. Друга проблема випливає з попередньої - це проблеми низької структуризації життя пацієнта, через низьку здатність до цілеутворення, що виявляється у нездатності ставити короткотривалі і, особливо, довготривалі цілі, неспроможності віднайти сенс свого існування. Усі ці проблеми виявляються у депресивних та тривожних переживаннях, почуттях безнадійності та безпорадності, почутті відсутності контролю над власним життям.

6) Психологічні проблеми пацієнтів, пов’язані з закінченням терміну ув’язнення і наступної соціалізації та адаптації до суспільства. Зазвичай формулювання проблеми самим засудженим звучить так: «Я не хочу більше повертатися до тюрми». Головним завданням психолога у цьому випадку є допомога  протагоністу усвідомити, що для успішної ре-адаптації до суспільства він мусить пройти через процес самоперетворення, він повинний кардинально змінити свої погляди на життя, суспільство, себе, інших людей. Нинішньому ув’язненому потрібно буде повністю поміняти свій стиль життя, поведінкові стереотипи, емоційні реакції, і, навіть, уявлення про себе та риси характеру. Одночасно з роботою на розвиток власне мотивації до змін психолог має допомогти протагоністові у виробленні та закріпленні необхідних знань та навичок. Також одночасно психолог має вирішувати завдання зі зниження тривожності, подолання «вивченої безпомічності» (що нерідко виникає в ув’язнених внаслідок особливостей тюремного режиму та тюремного життя), надання інформації про ресурси, які можуть допомогти протагоністові після виходу на свободу.

7) Окремою категорією проблем є проблема алкогольної та наркотичної залежності, а також проблема ВІЛ/СНІД-інфікованих ув’язнених. За офіційною статистикою майже кожний другий ув’язнений страждає від наркотичної або алкогольної залежності. За неофіційними даними, кількість таких хворих сягає 70 відсотків. Психологічна робота тут, насамперед, має бути спрямована на усвідомлення проблеми, на формування мотивації до лікування і навчання пацієнта протистояти вживанню наркотиків та алкоголю, а також - на запобігання зривам. Особливо актуальною ця проблема є для пацієнтів, що виходять на свободу.

Як свідчить досвід роботи закордонних, зокрема, американських колег, в якості методів роботи психолога з ув’язненими можуть використовуватися як індивідуальні консультації, так і групова терапія. Формування груп здійснюється, зазвичай, з врахуванням мети терапії. Тож це, наприклад, можуть бути:

–                   групи «Керування гнівом», де метою є навчання пацієнтів опановувати власні емоції, зокрема, гнів, агресію, фрустрацію тощо;

–                   групи для ув’язнених з довічним терміном, що мають на меті допомогти «прийняти» довічне ув’язнення, навчити протагоністів структурувати своє життя у в’язниці, знаходити в ньому смисл;

–                   групи  для тих, хто має звільнитися у найближчому майбутньому. Ці групи покликані підготувати протагоністів до життя у суспільстві  та забезпечити запобігання скоєння рецидивних злочинів.

З огляду на усе вищесказане, ефективним методом роботи психолога з ув’язненими з метою їх соціально-психологічної реабілітації, на нашу думку,  є арт-терапія. Термін «арт-терапія» (art-мистецтво, therape-
терапія мистецтвом) означає  лікування мистецтвом, звільнення від нервового напруження і внутрішніх, психологічних проблем шляхом творчого самовираження. Первина основа арт-терапевтичних технологій  - це архаїчні форми мистецтва, що збереглися переважно в народній творчості і характеризуються  наївністю, безпосередністю та насиченістю символами.  

Сьогодні арт-терапія широко використовується психіатрами, психотерапевтами та практичними психологами в якості профілактичного та лікувального засобу. Водночас, слід зазначити, що в нашій країні величезний потенціал арт-терапії недостатньо широко використовується у роботі з ув’язненими.

Цілющий ефект художньої творчості, насамперед, досягається завдяки створення позитивного настрою, відволіканню від наболілого. Через техніку, колір, форму та сюжет відбувається об’єктивація змісту глибинних, неусвідомлюваних шарів психіки, звільнення від нервово-психічного напруження, тяжких переживань. Як стверджують фахівці, що працюють у напрямку арт-терапії, до позитивних аспектів методу належить, зокрема, легкість встановлення контакту та взаєморозуміння з протагоністом, сприяння психологічному зближенню людей, отримання потужних позитивних емоцій, здобуття людиною здатності долати сумніви та страхи, що, у свою чергу, дозволяє побачити шляхи виходу зі складних життєвих ситуацій та сприяє розв’язанню особистісних проблем. Слід зауважити, що метод арт-терапії відповідає особливостям української ментальності з її орієнтацією на емоційно-образне відображення дійсності, почуттєвістю, ліризмом та естетизмом. Щодо роботи з ув’язненими, актуальним є те, що творчість може використовуватись, як засіб подолання почуттів провини та сорому, а також сублімації та каналізації агресивних і деструктивних нахилів та потягів.

Отже, арт-терапія має потужний потенціал для соціально-психологічної реабілітації засуджених. Художня творчість, заняття мистецтвом дозволяють арештованим віднаходити і зберігати у собі найкращі, суто людські якості; дають людині віру і надію; допомагають долати труднощі і страждання життя у неволі; дозволяють віднаходити сенси буття; не зважаючи ні на що, роблять це буття чарівним та прекрасним.