Шаповалова Наталія Петрівна

доцент кафедри української філології і культури Донецького національного університету

ПРОБЛЕМИ Й ПЕРСПЕКТИВИ ВИКЛАДАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЇ НА НЕСПЕЦІАЛЬНИХ ФАКУЛЬТЕТАХ У КОНТЕКСТІ ГУМАНІЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Сьогодні, в умовах розбудови нашої держави, з огляду на глобальні інтеграційні процеси, пов’язані із входженням України в європейський і світовий простір, проблема якості підготовки фахівців у вищій школі є надзвичайно актуальною: держава потребує висококваліфікованих кадрів, розвинених інтелектуально, фізично й духовно. Отже, перед вищою школою постає мета – забезпечення максимального інтелектуального, морального й фізичного потенціалу членів суспільства, виховання гармонійно розвиненої особистості.

Надзвичайно важливим у цьому контексті є питання щодо змісту й структури гуманітарної освіти на неспеціальних факультетах. Гуманітарна освіта в наші дні повинна бути максимально широкою, такою, щоб її можна було використовувати як у науковій роботі, так і в практичній діяльності, у різних сферах життя суспільства: політичній, економічній, дипломатичній, юридичній тощо. Інтегрувальну роль у такій структурі освіти за певних умов може виконувати культурологія, наука, яка з огляду на специфіку свого предмета мусить черпати інформацію з різних галузей: історії, етнології, філософії, лінгвістики, соціології, релігієзнавства, мистецтвознавства тощо. Головною метою педагогічного колективу вищого навчального закладу є створення в університеті умов для неперервного становлення студента як особистості. Чимало наших студентів, колишніх школярів, є прикладом незгармонізованої особистості з частково атрафованою емоційно-чуттєвою сферою (такі собі «Електроніки» ХХІ століття). Наші сучасні «електроніки» переважно не демонструють широкого спектру успіхів у кількох сферах діяльності, і в плані фізичного здоров’я – більшість, на жаль, теж не мають нічого спільного зі згаданим персонажем. Неврахування індивідуальних особливостей розвитку учнів/студентів, незбалансованість навчальних програм, непродумане скорочення  непрофільних дисциплін нерідко призводить до однобокості, обмеженості й загалом не сприяє повноцінному, гармонійному розвитку особистості. В умовах переходу на кредитно-модульне навчання ця тенденція особливо небезпечна. На жаль, це має безпосереднє відношення й до культурології. Як ми знаємо, кількість годин з культурології на негуманітарних спеціальностях протягом останніх років було зменшено. Це цілком відповідає сучасним вимогам Болонського процесу: акцентувати увагу на профільних дисциплінах, звузити спектр обов’язкових дисциплін, що в результаті має сприяти отриманню більш глибоких знань, виробленню умінь і навичок в межах обраної спеціальності. Однак постає цілком закономірне питання: «Як співвідноситься такий підхід з окресленою вище метою – формуванням гармонійної, усебічно розвиненої особистості?» Чи можна, наприклад, вважати такою особистістю геніального математика, талановитого економіста, якщо той не може адекватно реалізувати себе словесно, не знає історії рідного краю, традицій свого народу і здобутків світової культури? А чи можна вважати за тих же обставин гармонійною, усебічно розвиненою особистістю не геніального, а посереднього, пересічного математика, економіста, яких все ж таки більшість? Адже скорочення дисциплін гуманітарного циклу аж ніяк не гарантує, що вузький спеціаліст середнього рівня завдяки доданим годинам спецдисципліни раптом стане генієм! Згадаймо, що слово «університет» має спільну етимологію зі словами «універсам», «універсальний»… Так хто ж завтра вийде з університету? Чи буде це гармонійна, універсальна особистість, спроможна розв’язувати складні нестандартні завдання, виявляючи при цьому творчий підхід, гнучко мислити, адекватно спілкуватися? Навряд чи відповідь буде оптимістичною. Отже, по-перше, на нашу думку, кількість годин, виділених для вивчення культурології, має бути переглянута в бік збільшення. По-друге, надзвичайно важливим є якісне, змістове наповнення цієї дисципліни. Якщо ми дійсно хочемо виховувати гармонійну особистість, то маємо дбати не тільки про вузькопрофесійні уміння й навички, не тільки про інтелектуальний розвиток, але й про естетичний, про формування емоційно-чуттєвої, емоційно-вольової сфери. На тлі спецдисциплін особливо перспективною в цьому сенсі є саме культурологія.

Разом з тим, зміст і структура цієї дисципліни не є остаточно окресленими й потребують більш уважного розгляду. На сьогодні видано чимало різноманітних підручників і посібників з культурології, які репрезентують різні підходи до предмета культурології. Певні труднощі у визначенні предмета культурології пояснюються багатьма обставинами: багатовимірністю самого «феномена» культури, багатозначністю дефініцій культури, що відбивають як структурну складність самого поняття культури, так і багатоаспектність її досліджень. Культура як явище багатомірне є об’єктом і соціологічного, і філософського, й культурологічного аналізу. Множинність поглядів дозволяє говорити про максимальну відкритість предмета культурології. Які ж аспекти культурологічного знання є, на наш погляд, найбільш вагомими в контексті окресленої проблеми? Важливим і актуальним у світлі сучасних реалій є погляд, згідно з яким культурологічне знання пропонується поділяти на гуманітарне культурознавство й соціальну культурологію. Остання передбачає проникнення в культурний підтекст і зміст процесів і подій, що відбуваються в суспільстві (зміна технологій і соціальних структур, політичних систем, , реформи, війни тощо).

Одним із найважливіших сучасних завдань культурології є формування нового типу культурної взаємодії, що передбачає відмову від спрощених раціональних схем, вироблення нових способів розв’язання культурних проблем. Все більшого значення сьогодні набуває здатність до розуміння чужої культури й чужих поглядів, визнання чужої культурної самобутності й чужої істини, визнання правомірності існування багатьох істин, уміння вибудовувати діалогічні взаємини і йти на розумний компроміс. У контексті вибудовування діалогічних взаємин одним із найважливіших завдань культурологічного знання є порівняльне вивчення «свого» і «чужого» в діалозі культур – як сучасних, так і історично вилучених, як територіально суміжних, так і розділених нездоланними географічними й значеннєвими відстанями. Для того, щоб діалог культур відбувся, національні та етнічні культури повинні взаємодіяти за схемою: «я – для інших», «інші – для мене», при цьому для повноцінного діалогу важливо, насамперед, володіти добре відрефлексованим змістом «я – для себе», з тим, щоб його передавати для інших культур чи їх суб’єктів («я – для іншого»). Зміст «я – для себе» – це і національна самосвідомість, і усвідомлення власної культурної самобутності, це підґрунтя для міжкультурної комунікації, адже через усвідомлення власної культурної самобутності приходить усвідомлення культурних самобутностей інших народів. Отже, вивчаючи культурологію, студенти повинні усвідомити, що сучасна культура – це розмаїття самобутніх культур, що перебувають у діалозі й взаємодії. Моделювання різних ситуацій міжкультурної комунікації, що відтворюють модель діалогу  культур – реальний і продуктивний шлях організації ціннісно-змістового простору як інтерсуб’єктного й мультикультурного і водночас цілісного, єдиного. Ця проблематика, як ніколи, має потребу в подальшому вивченні.

Вивчення культурології, на наш погляд, не повинно зводитися до розгляду суто теоретичних питань, до раціонального опису культурних цінностей. Наголосимо, що знання теоретичних положень і фактажу ще не означає наявності культурологічного знання. Надзвичайно важливою є робота, спрямована на формування емоційної, вольової сфери, орієнтація на діалог з творами мистецтва – живописними, архітектурними, скульптурними, музичними тощо. Саме ця робота може допомогти згармонізувати особистість, виправити «інтелектуалістичні перекоси», сприяти розвитку творчої уяви, розкриттю творчого потенціалу особистості.

Отже, сьогодні необхідно звернути увагу на збалансованість «Культурології» на неспеціальних факультетах з іншими, профільними дисциплінами, а також на її естетичне наповнення, дати можливість молодим людям повноцінно розвиватися не тільки в інтелектуальному, а і в емоційному, духовному плані, без чого формування гармонійно розвиненої особистості в принципі неможливе.