НАПРЯМ І: Гуманітарна наука

Секція 3: Критерій адекватності гуманітарного знання: принципи,методи та підходи

   Сьогодні для гуманітарної науки теза про відкритість інтерпретації є радше загальним місцем,

аніж гіпотезою. Після внеску Жака Дерріда у гуманітарну науку популярною стала ідея про

свободу інтерпретації. Адже ніхто не може заперечити чи відкинути ту чи іншу

інтерпретацію тексту, оскільки відкидається як фікція сам критерій на основі якого ми могли б

прийти до якогось правильного тлумачення. Таким чином інтерпретація розуміється як  вільна

гра. З цієї точки зору постать поета та його творчість піддаються різноманітним концепціям в

залежності від методології та засад інтерпретатора.

   В сучасних умовах гуманітарна наука прагне до вдосконалення та розширення власної

методології. З’являються нові теорії та підходи, які збагачують способи інтерпретації. Поет та

його творчість розглядаються з різноманітних точок зору. До прикладу  популярними є

соціологічні трактування мистецтва (Бурдьє), психоаналітичні підходи до творчості. Всі ці

методики без сумніву дозволяють глянути на твір мистецтва та його автора новим поглядом.

Однак заслугою інтерпретатора є адекватне застосування методології, тобто правильний і

ретельно підготовлений вибір способу інтерпретації того чи іншого твору. Адже кожна з

парадигм інтерпретації мистецького твору може давати на перший погляд цілком вичерпні

відповіді на питання, що стоять перед дослідником. Втім перш ніж використовувати ту чи іншу

інтерпретацію, дослідник повинен визначити наскільки адекватним є застосування саме цієї

інтерпретації саме до цього твору.

   Також, попри тезу про свободу інтерпретації ми не можемо уникнути встановлення меж цієї

інтерпретації. Інтерпретація, для якої власні межі не є експлікованими, є неадекватною. Адже

не враховує особливостей власної методології та її обмеженості, а також специфіки самого

твору, з яким має справу інтерпретатор.

   Таким чином адекватний вибір інтерпретації, в залежності від специфіки об’єкта, що

тлумачиться, та прояснення та експлікація меж і методології обраної інтерпретації становлять

необхідні вимоги для адекватного тлумачення тексту та ідей його автора.

   В жовтні цього року відбудеться святкування  сторіччя з дня народження українського поета

(лемка за походженням) Богдана Ігоря Антонича. Цій події присвячена низка культурних подій.

Зокрема у липні 2009-го в с. Ждиня, що на Лемківщині (сучасна територія Польщі) відбувся

XXVII фестиваль «Лемківська ватра» присвячений імені Антонича і планується наукова

конференція, присвячена творчості поета. У жовтні у Львові відбудеться урочистий вечір з

нагоди дня народження поета, а в Києві 2-4-го жовтня пройде «Антонич фест», де про ім’я

поета згадуватимуть не лише літератори,але й представники української музичної сцени. Окрім

того видаються статті про Антонича, а львівське видавництво «Літопис»  видало повне зібрання

творів поета.

   Такий ажіотаж щодо постаті лемківського поета викликає з одного боку схвалення, а з іншого

занепокоєння, спричинене різними часто мало не протилежними інтерпретаціями постаті

Антонича: від поета-виразника міфологічного світогляду, до «охочого до витівок, що не

цурається борделів» та іміджу «позитивного чувака».

  Саме тому нагальною є вироблення адекватної інтерпретації творчості та постаті Богдана Ігоря

Антонича, яка б дозволила уникнути крайностей, будувалась на достовірних фактах і дозволила

повноцінно розкрити талант українського поета початку ХХ століття.

Така інтерпретація можлива лише за умови ретельного вибору того чи іншого способу

тлумачення, що дозволило б уникнути необґрунтованого нанизування концептуальних

парадигм на творчість автора. А також при експлікації засад та меж обраної інтерпретації, що не дозволило б редукувати творчість Антонича до якоїсь однієї теорії