А мы всё ставим правильный ответ

И не находим нужного вопроса.

                                                                                                                                         Володимир Висоцький «Мой Гамлет»

Для чого взагалі займатися філософією? Питання виявилося справжньою «річчю у собі».         Сьогодні ми точно знаємо, що не знаємо, навіщо це робити. В повсякденному дискурсі узвичаєною стала конотація «філософії» як «багатослів’я» та «словоблудства». Інша справа – фізика, кібернетика, економіка… Тут є предмет, прикладний характер, результат. «Кібернетична» людина створює штучний інтелект, аксіоматично прийнявши тезу, що мислить мозок, а не якась «людина» загалом; «економічна» людина прагне менше працювати і більше заробляти. Чим же займається «філософська» людина? Можна сказати, що опануванням «предмету як такого», вивченням «людини в цілому». Така «філософія» – зовсім не філософія, і займатися нею, мабуть, не варто ні у ХХІ столітті, ні будь-коли взагалі.

Для нинішньої епохи властива тотальна спеціалізація, що породжує тотальну напівлюдину. І якщо ідея про те, що людина – не центральна нервова система, не фізичне тіло, не капітал і навіть не елементарна одиниця електорату комусь ще спадає на думку, то розуміння того, що вона і не сумарний агрегат всього цього у свідомості homo sapiens(а) ХХІ століття відсутнє. Апофеоз відчуження: між людською сутністю та існуванням із шаленою динамікою культивується прірва. Професійний кретинізм та універсальний дилетантизм мають жорстко розподілені «сфери компетенції», непов’язані між собою. Перше – «практика», «прикладна наука», друге – філософія та споріднені з нею області «наведення тіней».

Разом з тим, ми живемо в час, коли людство по суті в усіх відношеннях набуло інтегративного виміру, а відтак – заговорило про світові кризи, глобальні проблеми, планетарну культуру, економіку, державу та інших франкенштейноподібних артефактів світової цивілізації. В таких масштабах і умовах справа подальшого перетворення світу людиною з необхідністю потрапляє в залежність від фундаментального пізнання універсуму актуальних і потенційних проблем. Платформою і конститутивним чинником такого роду пізнання завжди була, є та має бути, насамперед, філософія. Яка саме? Така, що вирішує сутнісні проблеми в конкретних проявах. Де немає сутнісності і всезагальності – немає і філософії, але вона достоту відсутня і там, де панує лише абстрактність. Словом, істинна філософія – практична. Філософія в наш час є необхідною в тому класичному сенсі «необхідності», що має на увазі відсутність реальної альтернативності. Звісно, альтернативи є завжди, та навряд чи їх можна розглядати як бажані чи навіть допустимі.

Іншим ключовим моментом є повернення філософії власної гідності. Всіляка нова філософія принципово неможлива без освоєння категоріального багатства вже існуючої філософії в її рафінованих зразках. Не будемо наївними, коли скажемо, що це вимагає неабиякої наполегливості та самовіддачі від людей, які гордо номінуються «філософами». Тільки за допомогою такого опанування можливе розуміння сутності конкретних речей і явищ відмінне від того, що зводить мислення до мови, капітал – до сукупності засобів і предметів праці, гроші – до золота чи валюти тощо. Як можна побачити, ми не говоримо про необумовлене трансцендентне, наявне буття, гілеморфізм, соліпсизм тощо, а звертаємося до цілком «земних» прикладів, щоб виявити саме насущний характер проблем, які неможливо вирішити щонайменше без філософського підходу.

Панічна ситуація занепаду сучасної філософії має об’єктивно зумовлений і закономірний характер. Філософія – квінтесенція епохи, тому всі тенденційні проблеми і протиріччя розвитку сучасного суспільства дзеркально відображаються в царині «любові до мудрості». Зрештою, без хиб та оман неможливе ні знання, ні свідомість. Інше питання постає тоді, коли така інтелектуальна рецесія набуває хронічного характеру. Очевидно, що в цій ситуації необхідно вирішувати, в першу чергу, принципові «внутрішні» проблеми самої філософії. Йдеться про віднайдення її предмету, а надто і про визначення статусу. Не розібравшись у відповідних труднощах, нічого й говорити про якусь цілісну і потрібну філософію. Адже без чітко визначеного предмету, якої б складності не було завдання його віднайдення, будь-яке знання є в прямому сенсі знанням «ні про що».

Нарешті, філософія – це нескінченний шлях людини до себе самої. Цей шлях відкривається перед фактом гідного запитування і долучення через нього до багатства культури та історичного досвіду людства. Належне запитування завжди звертається безпосередньо до самої проблеми, її іманентної логіки та власної міри і сутності, що голосно засвідчує єдність предмету та методу, якого сучасна наука і філософія так ретельно шукають вдень з вогнем.