Головна
Реєстрація
Вхід
Понеділок
25.09.2017
20:46
| RSS
Студентське наукове товариство Інституту філософської освіти і науки


  • Головна сторінка
  • Інформація про сайт
  • Каталог файлів
  • Каталог статей
  • Форум
  • Фотоальбоми
  • Гостьова книга
  • Зворотній зв'язок
  • ПРОЕКТ ПГК
  • Дошка оголошень
  •  
    
    Наша електронна скринька NTSA_IFON@NPU.EDU.UA
    Категорії розділу
    Мои статьи [24]
    Конференції [29]
    Розміщуються матеріали конференцій, які проводяться Науковим товариством чи за його партнерства

     Каталог статей 
    Головна » Статті » Конференції

    Відгук про теоретичний семінар

    Стаття-відгук студентки ІІ курсу Інституту філософської освіти і науки

    Юлії Штанько

    про теоретичний семінар 

    "Внесок київської світоглядно-антропологічної школи у вітчизняну філософію",

    що проходив у рамках IV Міжнародного наукового форуму «Простір гуманітарної комунікації».

    (матеріали форуму)

    У памяті віра, надія, любов

    Звичайна пятниця виявилась не зовсім звичайною. Причиною тому став теоретичний семінар, що відбувся 28 жовтня  в рамках  IV Міжнародного наукового форуму «Простір гуманітарної комунікації». Семінар на тему: «Внесок київської світоглядно-антропологічної школи у вітчизняну філософію» був проведений кафедрою філософської антропології Інституту філософської освіти і науки НПУ імені М.П. Драгоманова разом з відділом філософської антропології Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.

    Круглий стіл присвячувався памяті Володимира Іларіоновича Шинкарука. Це надлюдина, філософ, колишній директор Інституту філософії НАН України. Володимир Шинкарук – фундатор Київської світоглядно-антропологічної школи, заснування якої мало і має чималий вплив на формування української філософії. Шинкарук наголошував, що проблема людського буття не є проблемою людини взагалі, це скоріше глибоко індивідуальна тема. Його філософування не є справою минулого, тут би зазнав поразки Сократ, що стверджував, наче книги безглузді, бо їм не можна ставити запитання та розмовляти; записані думки Шинкарука є вічними співрозмовниками, а не закамянілими памятниками слову. Яскрава, а головне, глибоко освічена особистість філософа привертає  увагу, манить за собою, затягує в сторінки його праць, які пронизані антропологічними та екзистенційними мотивами. Філософ розглядав також питання свободи, відчував її людську необхідність. У рамках київської світоглядно-антропологічної школи, виміри людського буття досліджували через світогляд як форму освоєння дійсності та його теоретичні трансформації, тобто конкретно від людини залежить, що і як вона бачить у світі, що їй відкривається, а що лишається невідомим. Філософське знання, за нашим титаном антропологічної школи, постає знанням світоглядним.

    Світогляд як форма освоєння дійсності, має категорійний апарат, який розкривається через «духовні почуття» - віру, надію, любов. Саме вони лежать в основі гуманістичної спрямованості особистості. Однією з найвеличніших творінь київського філософа стала  непроста стаття, глибока стаття «Віра, надія, любов». У своїй праці автор пише, що «ми не стільки живемо, скільки переживаємо своє минуле, і особливо майбутнє». У трансцендентному світі світоглядній свідомості властиво переживати уявне наче це є  дійсне, минуле і майбутнє  ототожнюється з теперішнім. Тобто, реальний світ має, у нашому баченні, менш вагому роль і, виходить, що справжнім нашим життям є переживання, входження у світ культури, у світ, що даний уяві. І саме це є духовним життям, який проявляється у вірі, у надії, у любові.

    Любов – один із особливих видів чуттєвості. Вона має справу з ідеально – реальними предметами (для закоханого реальністю та ідеалом є кохана), а предмети любові наділені смисложиттєвим сенсом. Любов полягає у вмінні створювати ідеали із знань, ідей, образів. За Біблією, любов вища і сильніша за віру та найвтішніша за надію. Здавалося, все просто, але не слід забувати, що для прозріння вічності любов має використовувати віру. Віра і надія – засоби, якими користуються, щоб реалізувати любов. Щоб у щось вірити, цей предмет віри має бути обєктом любові, а без любові нема предмета для надії. Я б назвала це таким собі нескінченним ланцюжком, де кожна складова ланка має свою траєкторію.

    Віра – ледь не ключова підвалина духовності, котра поєднує любов і надію. Ця пані забезпечує сприйняття майбутнього як здійснення того, на що ми так очікуємо і жадаємо. Корені віри знаходяться в оберненості людської свідомості до майбутнього. Сутністю людського буття є свобода. Якщо її вимірювати за часом, то з минулого, теперішнього і майбутнього, єдиним виміром свободи буде майбутнє. Усі наші рішення стосовно важливих дій ми приймаємо або на основі досвіду попередників або на основі власних припущень про ефективність рішень. Найцікавіше – в обох випадках ми спираємось саме на віру. Також, існує думка, наче віра (яка включає в себе сумнів) гальмує наукове пізнання. Розглянемо, сумнів – визначальний принцип наукового мислення, коли йде науковий пошук, то все піддається сумніву. Справді. Та чи може сама особа вченого не вірити у свій науковий пошук? Сумнів і віра – діалектично протилежні сторони процесу пізнання. Предмет віри – можливість. Якщо ми повіримо у щось, це шлях, що веде до світла, неможливо вийти з пітьми, не вірячи, що світло взагалі існує.

    Надія – одна з  форм сприйняття майбутнього, в якій бажане очікується як реальність, як те, що має право на здійснення. Без надії  неможливе світоглядне виживання, у памяті відразу пригадуються слова Лесі Українки «Без надії таки сподіватись…». Синтезом віри, мрії та реальності є саме надія, бо це мрія, в реальність якої повірили, мрія, що стала об’єктом віри. Поєднання віри та надії піднімають людей з колін, дають поштовх до подвигів, звеличують людей та запалюють свічку майбуття, але іншим боком медалі є виникнення фанатизму, фашизму. Останній випадок, це коли любов стала ненавистю, витіснила доброту з серця, приспала розум і замість ідеалів народжуються химери.

    Існування цієї трійці неможливе при втраті хоча б одного компоненту. Вони різні між собою, не є рівними за значенням, унікальні за наповненням, важливі для кожного. На першому місці стоїть любов, адже саме вона робить віру і надію найґрунтовнішими підвалинами духовності людини.

    Глибокі думки жили в голові титана української філософії, народжувались яскраві ідеї, що без жалю роздаровувались молодшим колегам, і це, напевно, найважливіше, коли істину дарують від щирого серця, світлої душі та з щасливою посмішкою на обличчі!

     

     листопад 2011 року

     

    Категорія: Конференції | Додав: San-Antonio (29.12.2011)
    Переглядів: 1078 | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]

    Форма входу

    Друзі сайту

    Copyright MyCorp © 2017
    Сайт управляється системою uCoz