Протягом останнього десятиріччя спостерігаються тенденції до зміни старої, інформаційної, моделі освіти на нову – рефлексивну, що робить акцент на розвитку мислення. Ця тема стала предметом широкого обговорення, внаслідок активних теоретичних і практичних зусиль філософів, довести важливість їх професійного інструментарію для розвитку навичок критичного, творчого мислення та грамотного міркування. Неминучі світоглядні зміни у розвитку сучасного суспільства вимагають переорієнтації процесу навчання і виховання у напрямках його гуманізації та гуманітаризації.

Практика свідчить про те, що існує також потреба у розвитку творчого потенціалу кожної особи, нації, суспільства, але, нажаль, процес навчання творчості, ще не став нормою в закладах освіти, особливо педагогічного напрямку.

«Перетворення наукових істин у живий досвід творчої праці - це найскладніша сфера зіткнення науки з практикою» (В. О. Сухомлинський). Творчість у педагогічній науці й практиці здійснюється в ефективному застосуванні вже створеного досвіду, в освоєнні наукових розробок, в умінні розвивати ідею, реалізовувати її в конкретних умовах, бачити варіанти вирішення однієї і тієї ж проблеми, застосовувати досвід інших, створювати свій. Творчість – це сфера, де немає алгоритмів рішення питань і проблем. Це означає, що невід’ємними характеристиками творчості є відкритість невідомому, здатність і готовність до ризику. Не випадково творчість називають «вільною діяльністю вільної людини» (Ж.П. Сартр).

Специфіка педагогічної творчості полягає в тому, що її метою є процес формування творчих навичок. В світовій і вітчизняній педагогіці розробляються моделі ідеального вчителя, пред’являються нові вимоги до образу «моделі» педагогів, до того мінімуму знань, яким має володіти практично кожний спеціаліст. Японський педагог Т. Кіучі пропонує модель вчителя, в яку включає ряд суттєвих, з його точки зору, ознак і якостей: здатність одночасно вчити і виховувати, міцну теоретичну педагогічну освіту, високу культуру і усвідомлення цінностей виховання, свобода і відповідальність, причетність до інтелектуальної еліти. Спонукати, а не керувати, заохотити - це основні завдання вчителів, бо особистісний розвиток до рівня творчої активності можливий лише на засадах особистісно зорієнтованого навчання й виховання.

Інноваційність як творчість, а іноді і як ризик активізує у людини самовизначення і дієвість, вона потребує суб’єктності як особистісного прояву. Суб’єктність в людині завжди важлива у її прояві морально-духовного рівня, творчого потенціалу людини як суб’єкта інноваційних процесів. Однак оскільки саме людина є суб’єктом творчості, то від рівня її внутрішньої свободи і внутрішньої готовності до пошуку залежить, чи зможе вона взагалі відтворити щось нове, що варте існування.

Вчитель має перетворити навчання в живий процес, що опирається на складну історію людських сумнівів і пошуків, знахідок і втрат, які також не абсолютні, але є історично обумовленим продуктом людської діяльності розуміння і пізнання світу.

З такого ракурсу є очевидним значення філософського знання. Характерними рисами філософування є: взаємозв’язок людини, яка пізнає і діє з її вже наявним досвідом; незалежність від точок зору інших; рефлексивна перебудова і свідома трансформація наявних засобів мислення, пізнання і діяльності у формі запитування («Що є…?», «Як можливо…?», «Що означає…?»). Ці характерні риси визначають незамінне місце філософії і філософської методології в системі підготовки кваліфікованих викладачів. Людина, яка незалежна у своїх поглядах, має аналітичний і критичний склад розуму, творчій підхід до процесу навчання, безумовно, знатиме чому і як навчити підростаюче покоління.