На початку ХХ століття виникає нова течія в філософській думці – екзистенціалізм – філософія існування, яка акцентує свою увагу на унікальності людського буття на прикладі індивіда, а не в суспільному плані, оскільки на думку філософів-екзистенціалістів, суспільство придушує сутність людини. Акцент робиться на самоствердження, свободу, індивідуальність.

Екзистенціалізм прагне осягнути буття як якусь безпосередню нерозчленовану цілісність суб'єкта від об'єкта. Буття – це переживання і усвідомлення свого «буття в світі».

Суть екзистенції визначається через її конечність, як тимчасовість точкою відліку якої є смерть. Час – рушійна сила, якісний і неповторний, в якому визначальне місце займає майбутнє і розглядається з такими екзистенціалами як рішучість, проект, надія. Модусами конечності є тимчасовість, історичність і ситуаційність екзистенції.

Важливим є трансцендентність екзистенції, тобто вихід за її межі. Трансцендентність на думку Ясперса, Марселя і Хайдеггера не можна пізнати, лише натякнути на неї, а Сартр і Камю вважають, що важливим є критичний характер, який і виявляє трансцендентність.

Проблемним постає питання свободи. Свобода – розкріпачення «сутнісних» сил людини. Свобода – це сама екзистенція, екзистенція і є свобода. Свобода визначається трактування трансценденція. За Марселем і Ясперсом свободу можна здобути лише в Бога. За Сартру – бути вільним, отже, бути самим собою, «людина приречена бути вільною». Відмовляючись від свободи людина відмовляється від своєї особистості.

Ще однією проблемою є спілкування, вирішення якої дає Марсель: справжнє буття – це діалог. Буття не «Воно», а «Ти». Ставлення людини до буття виражається в її ставленні до інших людей. Тут трансцендування це прорив до іншого, пригнічення егоїстичного «Я», вихід за межі замкнутості. Цей перехід не можна зрозуміти і тому філософ відносить його до світу «таїнства».

В результаті пошуку відповідей на питання екзистенціалізму та оцінки життя людини у цій філософській течії змогли окреслити екзистенціали людського буття. Сам термін «екзистенціал» означає:

- те, поза чим не має людини як людини;

- те, чого немає в світі без людини, тобто саме те, що людина вносить у світ своїм способом буття.

Основні екзистенціали буття:

1.                    не пряме,  природне, усвідомлене ставлення до дійсності;

2.                    трансцендентування  – неприлученність людини ні до чого остаточно і назавжди;

3.                    свобода як запрограмованість на наявність вибору;

4.                    індивідуація людини: індивідуальність, унікальність та неповторність;

5.                    принципова своєрідність людського початку буття: завдяки свідомості, розумінню, спілкуванню людина усвідомлює себе часткою людства;

6.                    перебування (буття) « на межі», цей важливий екзистенціал людського буття ніби інтегрує усі інші, бо фіксує проблематичність, не узагальненість, але водночас і рухливість, динамізм та діалогізм людського існування.

Список використаних джерел:

1.                    Є. М. Причепій, А. М. Черній, Л. А. Чекаль. Філософія. Підручник. К.: Академвидав, 2006. – 592 с. (Альма-матер)