Літвішко К.В.

Інститут філософської освіти і науки,

ІV курс, спеціальність «релігієзнавство (і практична психологія)»

Науковий керівник: старший викладач кафедри психології, Козачук С.А.

Батьківські архетипи як детермінанти української ментальності

В сучасному світі спостерігаються два, на перший погляд, діаметрально протилежні процеси. З одного боку, глобалізація суспільного життя призводить до нівелювання етнічних і національних відмінностей між людьми, з іншого – відбувається зростання національної самосвідомості, етнічної ідентичності, а з ними - й інтересу до минулого свого народу, його історії, культури, звичаїв та традицій. Ця тенденція спричинює необхідність дослідження різних аспектів етнічної ідентичності, зокрема, її психологічної сторони. Актуальність та недостатня розробленість проблеми зумовила звернутися до вивчення такого її аспекту, як збереження психологічного складу етносу впродовж тривалого періоду, глибинних детермінант ментальності. На нашу думку, таке дослідження може бути здійснене шляхом вивчення традиційної символіки, а також її порівняння із символами, що домінують у психіці сучасного українця.

Символіка використовується у багатьох сферах людського життя. Насамперед у культурі художній, естетичній, де актуалізуються орнаментальні й образотворчі елементи давньої традиції. Але смислове, значеннєве навантаження символу з плином часу втрачається. Символ починають розглядати крізь призму сучасного світосприйняття, він втрачає своє початкове значення. Але давній символ у сучасній культурі – не лише графічний елемент, що має суто естетичне значення. В цій позначці, деталі орнаменту, зображенні закодоване щось глибоке і невиразне - те, що змушує підсвідомо відчувати його стародавність, інтуїтивно осягати охоплювані ним численні значення,.

Намагання осягнути, розшифрувати символіку має давню історію. Найчастіше символи трактуються в рамках тієї або іншої релігійної традиції. Таке пояснення символу знайшло відображення в працях релігійних мислителів; особливо яскраво воно виражено в роботах П. Флоренського. По-іншому це питання досліджується в психологічній науці, де у вирішення проблематики символу і його походження зробила вагомий внесок психоаналітична школа. Символіку почав розглядати ще З. Фрейд, але особливо значимий внесок у цю область зробив К.Г. Юнг.

Символ, у розумінні К.Г. Юнга, – це знак, що має велику кількість значень. Він має, крім свого загальновживаного, ще й особливе додаткове значення, що несе щось невизначене, невідоме. Ця невизначеність пояснюється тим, що символ завжди містить в собі дещо архаїчне. Він не може належати одному історичному шару культури, він завжди пронизує цей пласт по вертикалі, виходячи з минулого й ідучи в майбутнє. Пам’ять символу, інформація, що в ньому закодована, завжди нерозривно пов’язана із архетипами - праформами, праобразами, вмістом колективного несвідомого людської психіки.

Архетипи – це універсальні, споконвічні, вроджені психічні структури, спільні для всіх людей. Архетипи спричиняють універсальний паралелізм міфологічних мотивів у різних світових культурах і, у той же час, наступність культурних форм і змістів у різні історичні епохи. Вони ніколи не відкриваються людині безпосередньо, актуалізуючись лише в рамках культури. Найбільш тісно вони пов'язані із символами, у яких вони  знаходять своє вираження.

Як відображення, відбиток архетипів, символи, можуть бути як словесні, так і графічні, мати різноманітне застосування в матеріальній і духовній людській культурі. Однак подібне свідоме застосування символів є лише одним з аспектів феномена психологічних архетипів: людина також сама виробляє символи – у формі сновидінь. Відбувається це несвідомо й спонтанно; символи з'являються у свідомості людей, як би спливають із глибин підсвідомості, незалежно від волі людини. Сновидіння є найбільш широко розповсюдженим і доступним джерелом для вивчення здатності людей до вироблення символів.

Культура прадавніх слов’ян - пращурів сучасних українців - була нерозривно пов’язана з язичницькою релігією. Вона ніколи не була однорідною. Вірування наших предків відрізнялися залежно від ареалу їхнього проживання і зовнішніх культурно-релігійних впливів. Але, не зважаючи на різноманіття релігійних уявлень, можна простежити загальні риси, що поєднують їх у єдине по своїй суті явище.

Усе життя наших предків проходило в найтіснішому зв'язку із природою. Ще до становлення розвиненого політеїстичного пантеону, більшість культів слов'ян були пов'язані з родючістю, аграрними циклами, а отже – і з аграрними культами. Можна виділити дві основні групи природних сил, з якими безпосередньо пов'язані ці релігійні уявлення. Це, насамперед, культ материнського начала, що отримує своє вираження в культах землі й води, а також культ чоловічого начала, що проявляється у вшануванні сонця й вогню, а також тотемістичного звіра-предка. З точки зору аналітичної психології, це – прояви споконвічних архетипів Великої Матері й Батька відповідно. Розглянемо цей аспект докладніше.

Якщо звернутися до древнього графічного символічного ряду, що зберігся аж до нашого часу завдяки народній культурі, а саме традиційним вишивкам і техніці різблення по дереву, то можна помітити, що більшість зображень мають безпосереднє відношення до аграрної культури. Такими виступають, з одного боку, «чоловічі» солярні, громові, вогненні знаки, зображені на знаряддях праці, зброї або ж чоловічому одязі, а з іншого боку, «жіночі» знаки землі й води, що зображувалися на жіночому одязі й різних оберегах, прикрасах.

На перший погляд, вплив давньої традиції на сучасну культуру є мінімальним, чисто зовнішнім перенесенням деяких естетичних елементів. Але помилковість цього стає очевидною, якщо подивитися трохи глибше, а саме торкнутися області продукування символів, області їхнього вільного існування й трансформації – сновидіння.

Для підтвердження даної тези і вивчення мотивів сновидінь нами було проведено експериментальне дослідження. Групі студентів НПУ імені М.П. Драгоманова віком від 18 до 22 років було запропоновано в довільній формі зобразити одне з своїх сновидінь, яке їм найкраще запам’яталося або найбільше вразило. Всього в дослідженні брало участь 45 осіб, з них 32 дівчини (71%) та 13 юнаків (29%). Аналіз отриманих результатів підтвердив, що у переважній більшості сновидінь сучасного українця присутні символічні компоненти, що вказують на актуалізацію основних батьківських архетипів. Як було зазначено вище, до таким ми відносимо символіку води й землі (до архетипу Матері) і символіку вогню, сонця й звіра (до архетипу Батька). Причому мотиви ці часто сполучаються в рамках одного малюнку. Із загальної кількості малюнків приблизно 60% містять компоненти, що можуть бути віднесені до проявів материнського архетипу, 40% – до батьківського. Цікаво, що співвідношення показників символічної наповненості компонентами материнського і батьківського архетипу в середині окремо взятої гендерної групи також складає приблизно 60%, що припадають на материнську символіку і 40% на батьківську, причому дані показники актуальні для обох гендерних груп.

Відсоткове співвідношення батьківських і материнських символів засвідчує значне переважання жіночих символів. А це підводить до висновку про домінування у сучасній українській ментальності ролі материнського архетипу, що дає можливість схарактеризувати її як переважно фемінну, аграрну, традиційну, спрямовану в минуле тощо. Одержані результати дають можливість пояснити деякі риси української ментальності, як то: вшанування минулого, недовіра і підозрілість до всього нового, невідомого; знецінення авторитетів, невміння підпорядковуватися владі; емоційність, почуттєвість, естетизм, кордоцентризм; значущість традиційних родинних цінностей, тощо.

Проведене дослідження не охоплює усіх аспектів проблеми. Водночас, воно засвідчує збереження основної, базової структури психологічного складу українського етносу та виявлення основних глибинних символіко-архетипних детермінант української ментальності, а також підтверджує спадкоємність і збереження в часі стародавньої української культури та значущість для сучасників української традиції.