Головна
Реєстрація
Вхід
Понеділок
20.11.2017
22:45
| RSS
Студентське наукове товариство Інституту філософської освіти і науки


  • Головна сторінка
  • Інформація про сайт
  • Каталог файлів
  • Каталог статей
  • Форум
  • Фотоальбоми
  • Гостьова книга
  • Зворотній зв'язок
  • ПРОЕКТ ПГК
  • Дошка оголошень
  •  
    
    Наша електронна скринька NTSA_IFON@NPU.EDU.UA
     Дневник 
    Головна » 2010 » Жовтень » 9 » Ретроспективний аналіз впливу релігійних поглядів М.Лютера та його послідовників на процес модернізації європейської науки
    15:25
    Ретроспективний аналіз впливу релігійних поглядів М.Лютера та його послідовників на процес модернізації європейської науки

    Бондар Ірина Олександрівна,

    аспірантка Інституту філософської освіти і науки 

    Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Київ

    Напрям І. Форми та зміст академічної інституалізації.

    Роль та значення особистості в науці

     

    Теологічні дискусій XVI ст. між М.Лютером та католиками поступово приводять до того, що суспільство дедалі більш позитивно сприймає його погляди. Реформатор робить спробу зробити християнське вчення більш дієвим, активно використовуючи його у світському житті. На відміну католицької, лютеранська «мирська набожність» не знає жодного інституційного обмеження простору святості та, на противагу антитезі святого й мирського, надає перевагу останньому. Тим самим лютерівське виправдання людини «тільки вірою», чітке розмежування церкви і держави та, відповідно, духовного й мирського життя, сприяє спочатку новому розумінню та в подальшому самостійному розвитку такої світської сфери духовного життя, як наука.

    Реформаторський протест Лютера виник в академічному середовищі та й більшість напрямків протестантизму належать університетським теологам, що повстали проти тенденційного, консервативного та могутнього церковного інституту, а тому, безумовно, саме університет, як науковий заклад, став фундаментом для здійснення перетворень. Все своє діяльне життя Лютер провів у якості професора Віттенберзького університету, а згодом і його керівника. Особисто він мав переважно теологічні інтереси та незважаючи на те, що «належав до покоління, яке жило лише на початку нової науки» [1, c. 348], в багатьох працях прямо визнавав необхідність наукової освіти, хоч цінував її лише настільки, наскільки вона могла знадобитися для богослов’я. Реформатор наголошує на необхідності «всебічного вивчення мов та наук», інакше в Німеччині залишиться «дика пустеля та юрба диких звірів» [3, с. 223]. Християнська спільнота не повинна залишати це питання на «волю долі», ставлячи в залежність від забаганок, випадкових рішень та наказів чиновних осіб, політичної чи економічної «доцільності», «прибутковості» та інших подібних «міркувань». Але, з іншого боку, слід визнати й величезну несумісність між вченням Реформації та тогочасною наукою, оскільки досягнення Коперніка, Галілея, Ліннея, Ґарвея та інших здійснили переворот у свідомості людства незалежно від богословських ідей, що доводить об’єктивність процесу розвитку науки. До того ж не можна забувати про хрестоматійний факт, коли М.Копернік розповів про свою теорію кільком німецьким лютеранам, а ті проінформували Лютера, його реакцією було обурення та презирство до «дурня», який суперечить Святому Писанню. Лютер був монахом і завжди залишався теологом, між тим як розвиток наук був культурним підйомом, що мав світський характер.

    На противагу Лютерові Ф.Меланхтон (Praeceptor Germaniae) проводив наполегливу роботу по культивуванню нових стимулів розвитку науки, надавши нового обґрунтування гуманістичним університетським курсам та написавши блискучі підручники з давніх мов, граматики, діалектики, риторики, психології, фізики, етики, історії, що підготували плеяду найбільш видатних професорів та викладачів другої половини ХVІ ст. У своїх листах Меланхтон доводить, що релігійність не може ґрунтуватися на зневазі до науки та зазначає, що особливу увагу необхідно звернути на наукові заняття в університеті, бо професорів в них знайти легше, ніж слухачів лекцій [2]. Служба людини Богу не повинна обмежуватися особливими релігійними діями – «витворами» або «святими діями», – а має виявлятися в особливій «мирській професії» християнина, що, в свою чергу, потребує певного, а інколи й значного обсягу знань, які може надати освітня та наукова сфера. Меланхтон вважав, що держава має своїм завданням регулювання спільного життя людей у суспільстві за природними та одночасно за божественними законами, тому вона повинна піклуватися про суспільний порядок, створюючи баланс завдяки піклуванню про розвиток науки. Але навіть вплив Меланхтона не зміг завадити тому, аби нове релігійне вчення – лютеранство – залишило в тіні колишню вченість. Завзятий опонент реформаторів – Еразм Роттердамський неодноразово з великим роздратуванням говорив, що «всюди, де панує лютеранство, істинне знання гине» [1, с. 325], але самого Лютера й Меланхтона він звільняє від цього загального докору.

    Лютеранський принцип «solo scripture» спонукав до наукового обґрунтування достовірності текстів Нового Завіту, до виникнення біблійної критики, до встановлення оригінальності мови Святого Писання, до вивчення біблійної історії та до значного збільшення знань стародавньої історії людини, не обмежених рамками біблійної хронології. Загальні результати вищезазначених досліджень одночасно спонукали теологію приймати нові форми та корегувати зміст, що вело до багатоманітності протестантських напрямів. Зрештою, слід визнати, що Реформація до певної межі упередила дискусійне питання про прогрес та застій у теології.

    Реформаторському відкриттю власної самодостатності світського життя відповідала поступова втрата лютеранським церковним керівництвом функції нормативної інстанції для оцінки учених знань, тому університети змогли стати місцем наукової інституціональної критики. Перевага протестантської відкритої для критики науки по відношенню до традиційних, направлених на збереження старовинних наукових ідеалів католицьких учених уже у XVIII ст. була основою для запеклих суперечок. Реформатори, як підкреслював у 1768 р. І.Д. Міхаеліс, «з метою збереження і розповсюдження протестантської релігії», намагаючись завоювати та зберегти більш високий освітній рівень порівняно з зарубіжними й католицькими університетами, займалися проблемами науки і заснуванням «нових університетів», сприяли «свободі навчання», гарантували багатьом приватним вченим у межах університетів більше «свободи мислення» [4, с. 3].

    Вже в другій половині XIV ст. та остаточно в XVІІ ст. змінюється відношення до науки, що сприймається як істина із авторитетних джерел, прагнення людини до пізнання поступово звертається до безпосередньої дійсності речей, до природи, тому й виникає експеримент та раціональна теорія Нового часу, а звернення до античної спадщини веде до бурхливого розвитку гуманістичної критики. XVII ст. стало першим століттям сучасної науки, оскільки в цей час виникає наука, що базувалась на досвіді, та здійснені найважливіші зрушення, перш за все, в умовах людського існування.

    Підводячи підсумки, слід зазначити, що релігія не є антитезою або антиподом для науки, а ґенеза християнського віросповідання нерозривно пов’язана з науково-технічним прогресом. Аналіз вищезазначеної взаємодії на прикладі впливу релігійних поглядів М.Лютера та його послідовників на процес загальноєвропейського наукового розвитку показує, що: по-перше, лютеранство стає одночасно суб’єктом і об’єктом перетворюючого процесу в духовній сфері ХVІ ст.; по-друге, звільнившись з-під опіки церковних інститутів, віруючий-протестант отримав внутрішню впевненість у доцільності критики не лише церковних догматів, а й деяких сталих положень світської традиції; по-третє, протестантська раціоналізація способу життя, професійної, матеріальної та побутової сфери приводить до індивідуальних пошуків істини та розуміння ролі науки, орієнтованої на зміну традиції; по-четверте, сформований лютеранством новий погляд на світ та людину привів до отримання нею права на пізнання світу й власне корегування свого існування в ньому, що спонукало до активізації пізнавального, інтелектуального та наукового процесу; по-п’яте, лютеранська реформація, як один з аспектів формування новоєвропейської культурної парадигми, вплинула на утвердження раціоналістичного світобачення в XVI-XVI ст., що стало міцним фундаментом для світоглядної та наукової еволюції, що триває й до сьогодні.

    Література:

    1.                  Бэрд Ч. Реформация ХVI в. в её отношении к новому мышлению и знанию / Бэрд Ч.; [пер.Е.А Звягинцева / под ред. Н.И. Кареева]. – СПб.: Издание О.Н. Поповой, Типография Гершуна. Офицерская, 10, 1897. – 362 с. – (Культурно-историческая библиотека). 

    2.                  Меланхтон Ф. Речь во славу новой школы (1531) / Ф. Меланхтон // Идеи эстетического воспитания. Антология. В 2-х т. / Ф. Меланхтон. – М., 1973. –Т. 1. – с. 359-300.

    3.                  Новиков Е. Гус и Лютер. Критическое исследование Евг. Новикова. Ч. ІІ. / Евгений Новиков. – М.: В типографи Олександра Семена, 1859. – 468 с.

    4.                  Michaelis Johann David. Reisenbericht über die protestantischen Universitäten in Deutschland. 4 Bd. – Frankfurt a. M., Leipzig, 1972. B.1. 654 s.

    Переглядів: 448 | Додав: San-Antonio | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]

    Форма входу

    Календар
    «  Жовтень 2010  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031

    Друзі сайту

    Copyright MyCorp © 2017
    Сайт управляється системою uCoz