Головна
Реєстрація
Вхід
Неділя
24.09.2017
10:31
| RSS
Студентське наукове товариство Інституту філософської освіти і науки


  • Головна сторінка
  • Інформація про сайт
  • Каталог файлів
  • Каталог статей
  • Форум
  • Фотоальбоми
  • Гостьова книга
  • Зворотній зв'язок
  • ПРОЕКТ ПГК
  • Дошка оголошень
  •  
    
    Наша електронна скринька NTSA_IFON@NPU.EDU.UA
     Дневник 
    Головна » 2010 » Листопад » 15 » «Культурно-освітня діяльність аскетів Манявської обителі»
    21:33
    «Культурно-освітня діяльність аскетів Манявської обителі»

    Удуд Марія Миколаївна

    магістрантка Львівського національного університету ім.І.Я.Франка (Львів


    «Культурно-освітня діяльність аскетів Манявської обителі»

    Вагомим показником у творенні історії та міцності православного духу стали православні монастирі. У час найтяжчих гонінь проти віри і Церкви визначну роль відіграв і Манявський скит, ченці якого зробили вагомий внесок в розвиток Православної церкви та збереження духовності українського народу.

    Манявський скит став популярним серед народних мас лише завдяки строгому аскетичному життю ченців. Аскетизм, згідно Уставу Манявського Скиту є релігійно-етичним вченням, за яким придушення людиною своїх фізичних потреб начебто наближує її до божества, до «царства небесного». Аскетизм проповідує відлюдництво, безшлюбність, самотортури, «умертвіння плоті», зречення радощів життя [3, с.57]. Мешканці монастиря провадили аскетичний спосіб життя. Відлучатися з обителі можна було лише з дозволу ігумена удвох. Розмовляти з жінками строго заборонялося. Саме за суворість уставу та аскетизм пам’ятка духовності та культури була названа «другим (українським) Афоном».

    Метою дослідження є аналіз культурної спадщини українського народу XVII-XVIII століть, зокрема, на прикладі культурно-релігійного осередку Манявського Скиту, переосмислення духовного досвіду православного народу, чернечого життя за зразком аскетизму Афону, виявлення ціннісних надбань, які можуть відображатися у сучасній культурно-релігійній ситуації.

    Досліджувані події і явища XVII – XVIII cт.ст. рефлексують до сучасності, оскільки дозволяють виявити витоки та історичні умови тієї релігійної ситуації православ’я, з якою нині стикається Україна і які в минулому призвели до трансформацій релігійно-церковного життя на українських землях.

    Манявський Скит був відомий не лише як надійний притулок для православних ченців, а й як розвинутий культурний господарський центр. Скит славився багатьма промислами, найперше – солеварінням. Манявські послушники майстерно володіли ремеслами, мали високорозвинені різьбярство й іконопис.

    Манявський скит мав велике господарство. Монахи створили штучне озеро і розводили рибу, будували млин, де мололи зерно для себе і мешканців околиць. Вони мали право «побирати в місцевих банях щороку безплатно по два черени сировиці і переробляти її на сіль бочкову» [1, с.134]. Для розвезення солі по віддалених місцях монастир мав 24 мажі з волами і кіньми. Умільці скиту виготовляли різьблені натільні хрести, дерев'яні мисники, кошики з лози, бочки для солі.

    Щодо харчування, то варто відмітити, що ченці не їли м’яса, молока, та масла. Звичайними стравами були борщ, каша, кисіль, овочі й дари природи. Риба дозволялася для споживання на свята. Трапеза відбувалася двічі на добу, іноді відпадала вечеря. Якщо якийсь піст припадав на п'ятницю, статут монастиря рекомендував відмовлятися від їжі.

    Про монастирське життя доцільно стверджує у своїх дослідженнях Василь Долотко. Дослідник зокрема посилається на головні правила, які містить у собі духовний заповіт ігумена Феодосія, а саме: «монастирем управляє ігумен з собором вибраних 12 старців, яких число є вічне» [2, с.124].

    В XVII столітті у Скиті були засновані школи: богословська, одна з перших на західноукраїнських землях, регентсько-хорова, партесного співу з розвинутим п'ятилінійним нотозаписуванням і іконописна. Скит славився своєю богословською школою, що вважалася третьою найвизначнішою богословською школою після Острозької та Києво-Могилянської академій. Ще одну хорову школу – «восьмиголосу» – розвивали ігумени Манявського скиту. Окрім цього, за ігумена Феодосія була заснована дитяча хорова школа.

    Дмитро Степовик, який вважає, що Манявський скит мав тісні зв'язки з Львівським Ставропігійським братством – відомою громадсько-політичною організацією західноукраїнського населення, яка надсилала монастирю книги та грошову допомогу, та з Києвом. Київ підтримував Волинь, Галичину, Закарпаття й Буковину в додержанні православного обряду, незалежно від конфесійного вибору. Дослідник І.Вагилевич вперше повідомляє, що скит підтримував ще й стосунки з Москвою, отримував матеріальну допомогу від молдавського та московського урядів [1, с. 125].

    Підтримував монастир і отець Архімандрит Межигірського монастиря Коментарій. Довідавшись про бажання побудувати в Скиті велику церкву, Отець дає на те починання 20 злотих. Це була церква, яку заклали 23 квітня 1619 року. На продовження будівництва не вистачало коштів, і в даному випадку монастир підтримала Марія Могилянка, дочка воєводи і господаря Молдавського Єремії Могили.

    Після отримання 1620 року статус трибунала при виборі львівських православних єпископів і у виданні церковних книг, Манявський скит здобув авторитет ще й серед католиків. Його патронували Потоцькі, а пожертвування, – окрім українських гетьманів, молдовських господарів та російських царів, – надавали також польські королі.

    Про скит знав і допомагав йому Б. Хмельницький. 20 квітня 1656 він прийняв двох манявських ченців і дав їм рекомендаційного листа до російського царя, з яким посланці одержали в Москві для своєї обителі церковне майно, одяг, книги. Крім того, цар Федір Олексійович наказав, що п’ять років виплачувати з російської скарбниці по 300 рублів на потреби скиту.

    За час існування скиту в ньому побувало чимало визначних людей: церковно-освітні діячі І.Вишенський, К.Ставровецький, ватажок карпатських опришків О.Довбуш, його славний наступник І. Бойчук.

    Немало заможних людей православної віри мали за честь для себе бути похованими на території монастиря. Історія Манявського монастиря тісно пов'язана з наступником Б.Хмельницького, гетьманом Запорізького козацтва Іваном Виговським, усипальниця якого знаходиться у скиті. Згідно тверджень о.Михайла Дарвая зберігся заповіт Виговського, «щоб його похоронити саме в цьому Великому скиту» [6]. Згідно з архівними даними, Виговський похований в усипальниці під собором. Також є лист дружини Виговського до ігумена Дорофея зі словами похоронити її біля чоловіка. Місцезнаходження поховання нині намагаються встановити фахівці, але його могили на території монастиря так і не було знайдено, хоча і в інших місцях її також не знайшли. У скитському некрополі покоїться мати львівського єпископа А.Шумлянська.

    Після закриття скиту в 1785, монастирська вежа була залишена напризволяще і руйнувалася. Церковний одяг, подарований московськими та молдавськими владарями, передали до духовної семінарії у Львові, книжки з бібліотеки – до Львівського університету, частина з них опинилась у руках приватних. Переказ стверджує, що перед закриттям монастиря ченці повитягали з винних погребів бочки з вином, які привозили з молдовських монастирів, і щедро гостили всіх бажаючих, щоб «по собі лишити пам'ять на довгі літа» [1, с.132].

    Завдяки своїм духовним подвигам ченці здобували вміння не тільки лікувати недуги духовні, а також навчились лікувати травами недуги фізичні.  В монастирі був вилікуваний поранений в руку опришок Іван Марусяк та Іван Бойчук. Важливе значення у лікуванні відіграє вода, що цівкою витікає з-під «Блаженного каменю». Саме їй приписують цілющі властивості, нею виліковували фізичні недуги, а також позбавляли від злих духів і темних сил.

    Список використаної літератури

    1.Вагилевич І. Монастир Скит в Маняві. – Львів: Ставропігійська друкарня, 1848.

    2. Долотко Василь. Устав Манявського скиту Животворчого Хреста. Розвиток уставу і його вплив на інші монастирі. – Івано-Франківськ: Місто НВ, Поліграфсервіс, 2005. – 164 с.

    3. Мацюк Орест. Замки і фортеці Західної України: Мандрівки історичні. – Львів: «Центр Європи», 1997.

    4. Скрипник І. Нариси історії Манявського Скиту. – Богородчани, 1996.

    5. Степовик Дмитро. Історія української ікони Х-ХХ століть. – Київ: Либідь, 1996.

    6. Калуське молодіжне православне братство прп. Іова та Феодосія Манявських. «Відродження Манявського монастиря. Сучасний стан» // www.kalushbratstvo.if.ua


    Переглядів: 549 | Додав: fon_G | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]

    Форма входу

    Календар
    «  Листопад 2010  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    2930

    Друзі сайту

    Copyright MyCorp © 2017
    Сайт управляється системою uCoz