Головна
Реєстрація
Вхід
Вівторок
25.07.2017
04:34
| RSS
Студентське наукове товариство Інституту філософської освіти і науки


  • Головна сторінка
  • Інформація про сайт
  • Каталог файлів
  • Каталог статей
  • Форум
  • Фотоальбоми
  • Гостьова книга
  • Зворотній зв'язок
  • ПРОЕКТ ПГК
  • Дошка оголошень
  •  
    
    Наша електронна скринька NTSA_IFON@NPU.EDU.UA
     Дневник 
    Головна » 2010 » Жовтень » 9 » Інститут наукової критики: потреба чи фікція. Критерії наукового рецензування
    15:08
    Інститут наукової критики: потреба чи фікція. Критерії наукового рецензування

    Муха Ольга Ярославівна,

    кандидат філософських наук, 

    асистент кафедри теорії та історії культури

    Львівського національного університету імені Івана Франка

    Конференція: «Інституалізація академічної спільноти: форма і зміст сучасного наукового середовища»

    Напрям ІІ: Засоби академічної інституалізації.

     

    В сучасній науці часто дискусії про статус завершуються питанням фінансування. У гуманітаристиці надзвичайно популярне питання навколо власного наукового статусу вирішується компромісом поміж мистецтвом та туманним аргументом суспільної потреби і «загального розвитку». Така непевність і невпевненість зумовлюють наявну ситуацію: «пітлдаунська людина», археораптор, анаконські вівці, імунологічні дослідження трансплантації нирок З. Лукаса, «справа жаби-повитухи» П. Крамера, а також соціологія, культурологія, релігієзнавство – усі ці терміни в сучасному світі ближчі до фантазій і міфологізації, аніж до того, що звикли розуміти під науки.

    Брехня в науці була завжди – зумовлена заздрістю, некомпетентністю, бажанням слави чи наживи, кар’єризмом, а інколи – навіть умовно об’єктивними причинами – правом на похибку чи помилку. Однак актуальна ситуація видається близькою до критичної, коли в «наукові роботі» відбувається сутнісна підміна понять: інтерпретація = фальсифікації, вибірка = підтасуванням, науковий статус = зловживанню довірою, компіляція = аналізу, плагіат = ненормальній нормі, фанатизм і необґрунтовані божевільні припущення = евристичній сміливості. А на сторожі у них перебуває філософія, що має статус високого мистецтва через здатність «пояснення і аргументацію будь-чого будь-як». Величезні спекуляції зумовлює популярне гасло «у філософії монополії на істину не існує». Відповідно до прогнозів К. Попера уся гуманітаристика наповнена величезною кількістю верифікацій чого-будь, і це, зрештою, нікого не турбує і не цікавить. Бо результати як гуманітарних, так і соціальних наук рідко сприймають всерйоз.

    Наука покрилася густим шаром обрядовості – для усіх у статусі «кандидата наук» очевидно, що весь цей процес тривалого шляху представляє собою не що інше як процес ініціації у академічне середовище, а аж ніяк не реальну дослідницьку роботу. Лише поодиноким особам вдається продемонструвати свій евристичний потенціал.

    Більшість цих проблем мають одне джерело – профанація самої діяльності гуманітаріїв. Не можна сказати, що ця проблема не актуальна для т.зв. точних наук – останнім часом все гучніші фальсифікаційні скандали розпалюються власне у сфері фізики та біології, не згадуючи вже комерційно зумовлену медицину. Усе це відбувається тому, що відсутні реальні критерії оцінювання діяльності. Вірніше, вони ніби є – але залишаються фіктивними. Один із перших – інститут наукової критики. Необхідний, існуючий, але не діючий.

             Чільною проблемою при рецензуванні публікацій є, послуговуючись виразом А. Хазена «презумпція невиновності» в науці. Якщо в статті не виявлено грубих помилок – зазвичай технічних чи структурних, відсутній явний плагіат – статтю можна публікувати. Такий шлях зумовлює продукування величезної кількості матеріалів реферативно-описового характеру, автори хибують на упередженість і односторонність огляду матеріальної бази, орієнтуючись здебільшого на кілька популярних (чи тих, які виявились «під рукою») джерел.

    Досвід публікацій у численних вітчизняних та зарубіжних журналах показує, що т.зв. рецензування стосується загалом двох площин:

    1.     стилістики («формат» – «неформат»; причому зазвичай жодного аналізу викладених тез не відбувається). Найпростіший прийом в таких випадках – напустити псевдонаукового туману: спеціальної термінології, зловживання науковими ступенями і званнями, посилання на «авторитетів» – не факт, що їх хтось знає, але в такому випадку нехай їм буде соромно.

    2.     технічно-формальних вимог (на кшталт кегля, шрифту, способу оформлення рецензій, посилань на літературу тощо).

    Поодинокі випадки виявлення плагіату у статтях (і рідкісного доведення справи до публічності) стають скандалами, хоча насправді така практика у гуманітаристиці ще більш поширена, аніж фальсифікація даних у медицині і генетиці. Згадувати на форму плагіату «вкрав сам у себе» у гуманітаристиці взагалі безсенсовно – надто поширена практика, коли цілі абзаци чи навіть сторінки «кочують» між працями того ж автора. Натомість згадувані зауваження, які зазвичай є результатом «рецензування» легко й оперативно вирішуються залученням двох спеціалістів: кваліфікованих літературного та технічного редактора.

    Натомість те, що більшість статей мають реферативно-описовий характер, не розкривають теми, містять загальновідомі факти та стереотипні викладки, слабко представляють авторську позицію, плутають поняття або взагалі не задають робочих дефініцій, не містять оригінальних, нових ідей та можуть викликати сумніви у компетентності та неупередженості авторів у рецензіях зустрічається доволі рідко[1], бо вимагає неабияких зусиль і часових затрат.

    Рецензент ж повинен бути здібним сумлінним дослідником, який ясно розуміє завдання своєї роботи, її наукове значення та володіє чітким алгоритмом роботи. Лише за таких умов інститут наукової критики буде спроможним виконувати роль «сита», яке залишає тільки те, що варте уваги, зусиль і місця в науковому доробку. Для полегшення виконання подібного навантаження пропонуємо орієнтовну схему рецензування наукових статей. Однак основне, що питання автора «чому б це не надрукувати?» повинне бути замінена на питання видавця «чому саме ми повинні це публікувати?». Інакшими словами – заміна презумпції невиновності на презумпцію вини. Більш докладний алгоритм такого доведення пропонуємо у додатку, який, безумовно, вимагає розширення і доповнення відповідно до вимог конкретного видання (Див. Додаток 1).



    [1] Подібні зауваження містили менш як 20% із проаналізованих рецензій.


    Додаток 1

    Критерії рецензування наукових статей.

     

    Змістовні вимоги:

    1.      Аргументованість актуальності опрацьовуваної теми.

    2.      Інкорпорованість дослідження у загальнонауковий контекст.

    3.      Розкриття ступеню опрацювання теми, якими авторами і що саме висвітлено.

    4.      Критичність щодо використовуваного матеріалу, «авторитетів» та власної позиції.

    5.      Наявність чітких методологічних установок автора.

    6.      Наявність, виваженість, чіткість та оригінальність авторської концепції/позиції.

    7.      Структурованість тексту та логічність викладу думки.

    8.      Чіткість використовуваної термінології.

    9.      Формулювання мети статті та рівень її реалізації.

    10.  Адекватність назви наукової статті та відповідність назви змістові.

    11.  Відсутність помилок у роботі, результатах досліджень чи їх інтерпретаціях.

    12.  Рівень джерельної бази і використаних матеріалів.

    13.  Відсутність зайвого матеріалу.

    14.  Відсутність плагіату у будь-якому вигляді.

    15.  Продуманість цитування.

    16.  Практична значимість отриманих результатів.

    17.  Відсутність сумнівних/голослівних положень.

    18.  Наявність висновків, що становлять достатній науковий інтерес («приріст знань»).

     

    Формальні вимоги:

    1.                  Правильність оформлення бібліографії та посилань на використану літературу.

    2.                  Зазначене УДК.

    3.                  Анотація та ключові слова російською та англійською мовами.

    4.                  Рівень репрезентації анотацією та ключовими словами теоретичного рівня статті.

    5.                  Грамотність цитування (чи цитуються праці мовою оригіналу чи мовою написання статті; якість авторського перекладу)

    6.                  Відсутність невідповідностей/неточностей, внутрішніх суперечностей у тексті.

    7.                  Науково-професійна мова статті.

    8.                  Чіткість і лаконічність викладення думки.

     

    Переглядів: 494 | Додав: San-Antonio | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]

    Форма входу

    Календар
    «  Жовтень 2010  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031

    Друзі сайту

    Copyright MyCorp © 2017
    Сайт управляється системою uCoz