Головна
Реєстрація
Вхід
Понеділок
20.11.2017
23:00
| RSS
Студентське наукове товариство Інституту філософської освіти і науки


  • Головна сторінка
  • Інформація про сайт
  • Каталог файлів
  • Каталог статей
  • Форум
  • Фотоальбоми
  • Гостьова книга
  • Зворотній зв'язок
  • ПРОЕКТ ПГК
  • Дошка оголошень
  •  
    
    Наша електронна скринька NTSA_IFON@NPU.EDU.UA
     Дневник 
    Головна » 2009 » Жовтень » 16 » Гуманітарна освіта. Секція: 3.Підготовка кваліфікованих кадрів в системі гуманітарної освіти. Автор роботи: Н.М. Бойченко
    23:21
    Гуманітарна освіта. Секція: 3.Підготовка кваліфікованих кадрів в системі гуманітарної освіти. Автор роботи: Н.М. Бойченко

    «МІЖОСОБИСТІСНІ ВЗАЄМИНИ ВИКЛАДАЧА ТА СТУДЕНТА ЯК ПРОБЛЕМА ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ»

     
    Бойченко Наталія Михайлівна, доцент Університету менеджменту освіти Академії педагогічних наук України, м. Київ

    Напрям ІІ: Гуманітарна освіта
    Секція 3. Підготовка кваліфікованих кадрів в системі гуманітарної освіти (студент-викладач)

      

    Сучасна філософія освіти лише проходить свою інституалізацію. Тому слід спеціально наголосити, що її основним предметом має стати педагогічна комунікація як основа створення освітнього простору. На яких засадах буде відбуватися ця комунікація – такою і буде врешті-решт уся система освіти. В умовах трансформації вітчизняної новітньої системи освіти, яка відходить від застарілих стандартів радянського зразка, а також в умовах входження України у європейський освітній простір особливо гостро постає питання щодо цінностей, на які має орієнтуватися вітчизняний педагог. Адже саме педагог є основною ланкою, на яку покладаються ці завдання. Основоположними принципами реформування сучасної системи освіти тому мають стати принципи демократизації та гуманізації, як такі що визначають освітню діяльність.

    Міжособистісні взаємини педагогів вищої школи та студентів неодноразово ставали предметом дослідження як вітчизняних так і західних вчених. Зокрема про зміни у виховній парадигмі говорить Бойко А.М. [1], Слєпкань З.І. [3] досліджує це питання виходячи з особливостей педагогічного процесу, при цьому розглядаючи взаємини викладачів та студентів лише крізь призму виховання останніх. Деякі дослідники [2, с. 74-75] визначають особливості та характер взаємин між викладачем та студентами за допомогою загальних цілей діяльності викладача вищої школи.

    Отже, на думку багатьох вчених, взаємодія на рівні «викладач – студент» здійснюється активною та пасивною стороною, оскільки студент сприймається як пасивний учасник педагогічного процесу. І, хоча більшість сучасних дослідників зазначає, що педагогічний процес у вищій школі не є явищем сталим та законсервованим, він перебуває у постійному русі, постійно вдосконалюється, заклик до постійного підвищення активності самостійності та самовиховання студентів все ще залишається тільки закликом.

    Специфіка взаємин на рівні «викладач – студент» визначається не тільки умовами навчального закладу, програмами курсів, системою контролю, а й взаємним впливом одне на одного учасників освітнього процесу. Нова парадигма навчання поставила викладачів та студентів на одну лінію, оскільки в процесі навчання мають взаємодіяти два суб’єкти, а не суб’єкт навчання та об’єкт навчання. Проблеми які виникають в наслідок такої зміни парадигм досліджуються в межах професійної етики вищої школи.

    Проблеми морального виховання та самовиховання і у відповідності до цього взаємовідносин між вчителем (наставником) та студентами (учнями) в усі часи були й залишаються актуальними. До цього часу не стихають дискусії, в центрі яких питання про те, що ж визначає формування моральної свідомості особистості: «виховання» умовами середовища чи виховання у власному значенні цього слова. Як уже підкреслювалося, сучасна етична думка йшла до розуміння сутності морального виховання через подолання абсолютизації його суб'єктивних та об'єктивних моментів. Можливість абсолютизації останніх була зумовлена суперечливим характером морального виховання, розбіжністю між реальною соціальною практикою й спрямованістю морально-виховних зусиль суспільства. В тому випадку, коли абсолютизувався суб'єктивний момент виховання, наголошувалося на виробленні у особистості здатності до самовдосконалення. Недоліки подібної системи виховання намагалися виправити закликами до вихователів краще працювати, а до вихованців – енергійніше виховуватися. Визнаючи відомі пізнавальні та гуманістичні досягнення такої системи, не можна не зауважити, що вона неминуче виявлялася обтяженою догматичною повчальністю, породжувала святенництво, зіткнення внутрішніх устремлінь, бажань індивіда та його вчинків. Подібне «роздвоєння» морального суб'єкта іноді породжувало у нього хворобливе почуття провини, неможливості «праведного» способу життя. Зрештою, на таку систему морального виховання орієнтувалися релігійні концепції виховання. В цілому історію етичної думки умовно можна розглядати як перехід до більш прогресивних і плідних у наук перенести свої зусилля зі сфери виховання у сферу зміни соціального середовища. Подібний підхід до розробки системи морального виховання характерний передусім для французьких матеріалістів XVIIІ ст. [7, с. 10-13]. В основу цієї системи була покладена ідея вдосконалення суспільних відносин, що мало, на думку філософів і педагогів Просвітництва, викликати бажані переміни в суспільних звичаях.

    Система принципів і методів морального виховання, що склалася нині, переборюючи однобічний характер попередніх систем, продовжує вдосконалюватися з урахуванням новітніх наукових і практичних досягнень у даній галузі. В цій системі перш за все треба виокремити принцип цілеспрямованості морального виховання, який відображає необхідність визначення мети виховного впливу. Як певний процес моральне виховання включає в себе передусім повідомлення вихованцям певної інформації про належну поведінку. Отже, однією з цілей виховного впливу є формування етичних знань (принципів, норм, традицій людського співжиття). Очевидно, що метою такого впливу є й вироблення у вихованців певних емоційних станів (почуття любові до Батьківщини, почуття жалю, совісті та відповідальності, обов'язку). Єдність знань і переживань — головна умова формування будь-якої моральної якості особистості. Далі необхідно виокремити принцип поєднання високих вимог з повагою до особистості виховуваного. Даний принцип «спрацьовує» лише за умови, що виховуваний приймає моральні вимоги як цінності свого «мікрокосму».

     

    Література

    1. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: Шляхи реалізації (підготовка вчителя до виховуючих відносин з учнями). Навчальний посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 232 с.

    2. Педагогіка вищої школи: Навч.посіб. / З.Н. Курлянд, Р.І. Хмелюк , А.В. Семенова. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 495 с.

    3. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2005. – 239 с.

    4. Шевченко Т.І. Розвиток освіти та особистості в різних педагогічних системах /Монографія/ Шевченко Т.І. – 1-е видання, – Вінниця: вид. «Нова Книга», 2002. – 247 c.

     

    Переглядів: 499 | Додав: fon_G | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]

    Форма входу

    Календар
    «  Жовтень 2009  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031

    Друзі сайту

    Copyright MyCorp © 2017
    Сайт управляється системою uCoz