Блоха Ярослав Євгенійович, аспірант

Напрям ІІ: Гуманітарна освіта.

Секція 1: Гуманітарна освіта: між Болонським процесом та традиціями європейських університетів

В Україні Болонський процес відіграє роль каталізатора розвитку науково-педагогічної думки, модернізації вищої школи. Він став джерелом сподівань на нашу повноправну участь у формуванні спільного європейського простору вищої освіти і науки [6, с.36].

Зміна контурів соціального буття людей потребує зміни методології підготовки людини до життя. Одним із глобальних чинників сучасної світової динаміки стала інформаційна революція. У взаємодії з іншими глобалізаційними процесами вона спонукає до формування інформаційного суспільства: жити, працювати, виховувати дітей і готувати фахівців з вищою освітою, у якому потрібно дещо інше, ніж раніше. Поряд із суттєвими змінами, котрі інформаційне суспільство делегує виробничо-економічним прогресам і політичному життю суспільства, його соціокультурній і духовній сфері, радикальні трансформації мають відбутися (й уже у ВНЗ України здійснюються в контексті вимог Болонського процесу) в навчанні та вихованні молоді, тобто у сфері педагогіки, методики навчання в широкому розумінні цих понять [2, с.6]. На думку прихильників інформаційного суспільства, необхідне доповнення традиційної педагогіки «інформаційною педагогікою», що повинна формувати методики оптимального впровадження інформаційних технологій, зокрема таких, які дозволяють нейтралізувати їх негативний вплив на людину, її здоров'я, ширше – на духовність суспільства.

Серйозність освітянських проблемі в Україні визнають усі науковці: одні з них звертають увагу на формування інформаційної педагогіки, інші – на формування педевтології – науки, яка б концентрувалася на дослідженні засад професійної успішної діяльності вчителів та викладачів тощо. Але всі погоджуються з тим, що об'єктивні цивілізаційні зміни й тенденції розвитку, характерні для людства в цілому і для України зокрема, вимоги Болонського процесу становлять підґрунтя сучасних змін в освіті. «Маємо формувати людину інноваційного мислення, інноваційного типу культури, здатну до інноваційного типу діяльності, – лише така людина буде конкурентоспроможна, такі люди можуть складати мобільне суспільство, мобільну націю. У нас надмірно консервативна нація. Ця проблема виникла не сьогодні, тому ще й нині ми уособлюємо пасивний тип діяльності. Сьогодні краще бути гіперактивним, аніж помірно пасивним [3, с. 10].

Отже, проблема існує, поглядів, пропозицій, думок її розв'язання в Україні не бракує. З нашої точки зору, найбільш суттєвим у цій ситуації є визнання, що сучасні педагогічні дослідження погребують фундаментального підсилення у частині їхнього філософсько-методологічного забезпечення. Домінантними в системі філософського пізнання є принципи збігу начала і принципу, системності, розвитку історизму сходження від абстрактного до конкретного, зв'язку з практикою. Аналіз освіти через систему означених загальнофілософських принципів саме і формує ті знання, які в своїй сукупності становлять основу, фундамент предметного поля філософії освіти [1, с. 6].

Одним з факторів ефективного розвитку освіти в Україні на сучасному етапі є визначеність, яким повинен бути викладач ВНЗ, щоб він забезпечив не лише передавання відповідних знань, адаптацію студентів до кредитно-модульної системи організації навчального процесу, а й сприяв творчому засвоєнню знань, формуванню потреби вчитися протягом життя, перетворенню знані, з мертвого вантажу на методологію поведінки майбутнього фахівця. Зазначимо, що певні напрацювання в цьому напрямі є. Дослідники узагальнюють основні вимоги до вчительсько-викладацької категорії, дотримання яких вважається основою професіоналізму, зокрема:

·              досягнення вершин результативності навчання без створення найменших стресів для студентів;

·              заборона авторитарної педагогіки;

·              лектор зобов'язаний підтримувати дисципліну, але не має права використовувати будь-які форми примусу, не кажучи про категоричні вимоги;

·              понад усе педагогічний працівник зобов'язаний бути взірцем і втіленням справедливості, емпатії та доброзичливості;

·              педагогічний працівник має в усіх випадках передбачати конфліктогенні ситуації й уникати їх виникнення;

·              вища життєва мета педагогічного працівника – одночасно з виконанням усього вказаного вище постійно розвивати себе як різнобічну особистість, розширювати своє світобачення, підвищувати духовність і культуру, урізноманітнювати арсенал фахових засобів, налагоджувати й підтримувати співпрацю із зарубіжними колегами, брати участь у виконанні різноманітних проектів з фінансуванням від позанаціональних фондів, бути новатором-науковцем [6, с. 37-38].

Завдання освіти в умовах, що склалися, активно обговорюються науковцями, аналізуються проблеми, окреслюються можливі шляхи їх розв'язання. Узгодженою є думка, що освіта в умовах глобалізації може розглядатися тільки як цілісне явище, суть котрого якнайповніше розкривається в становленні системи безперервної освіти, що базується на принципах нової освітньої парадигми, головними напрямами успішного становлення якої є істотне посилення розвитку гуманітарного складника освіти, її демократизації, забезпечення умов здійснення конституційних прав кожного громадянина на отримання освіти відповідно до його здібностей, суспільних і особистісних інтересів. Неперервна освіта передбачає принципову зміну стратегій вищої школи: не вузькопрофесійна, прикладна підготовка фахівця, а формування високоосвіченої людини, інтелігента, що розуміє необхідність самовдосконалення протягом життя та самовідданого служіння своїй справі, своїй вітчизні [4, с. 17].

Фіксують вчені й факти розмивання своєрідної викладацької субкультури, на що вплинули різноманітні потрясіння і перекоси за останні два десятиліття. Сьогодні для повноцінного (сучасного) виконання викладачем усього щонайширшого спектра його соціальних функцій мало знати та пам'ятати – необхідно розуміти, тобто вміти розкривати сенс знання, не просто передавати готовий матеріал чи схеми з його здобування. Це акт творчості, співмислення.

Література

1.Андрущенко В. Основні методологічні принципи філософської рефлексії освіти // Вища освіта України. – 2007. – №3.

2.Андрущенко В. Педагогічна освіта і наука в інформаційному суспільстві // Вища освіта України. – 2007. – №4.

3.Кремінь В. Вища освіта в соціокультурних змінах сучасності // Вища освіта України. – 2007. – №3.

4.Неперервність освіти – освіта впродовж життя // Програма підтримки вироблення стратегії освіти. – Бюлетень №1. – Березень-травень. — Київ, 2001.

6. Рябченко В. Вищий навчальний заклад як засіб формування цінностей громадянського суспільства та цивілізаційного визначення молодості // Вища освіта України. – 2007. – №3.

7. Яковець Н. Евристичні і практичні перспективи педевтології – спеціалізованої науки про педагогічних працівників // Вища освіта України. – 2007. – №4.