студент Інституту філософської освіти і науки

Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Київ

Напрям І: «ГУМАНІТАРНА НАУКА»

Секція 3 Критерій адекватності гуманітарного знання:

принципи, методи та підходи

Двадцяте століття увійде в історію людства, як століття зміни способу філософування. У другій половині ХХ століття елітарна культура втрачає домінуючу позицію, а разом з нею і «висока» філософія. Через різні причини (науковий розвиток, поширення інформатизації, зацікавлення людини до духовних цінностей) виникає специфічний феномен. Він характеризується динамічністю та існує на високому професійному рівні і отримує назву «популярна культура»; та має кілька важливих функцій – адаптаційну, релаксуючу, комунікаційну та компенсаторську. Серед всіх ми звернемо увагу на адаптаційну функцію та в ході дослідження спробуємо довести її актуальність.

Популярна культура не тільки розслабляє людей даючи позитивні емоції в тому об’ємі в якому вони хочуть, але й, на нашу думку, адаптує ідеї «високої» філософії для широких мас. Так, вже Еріх Фромм у книзі «Втеча від свободи» [3 с.117] в контексті розгляду ХХ століття як століття страху порівнює людину нашого століття з мишеням Міккі Маусом — героєм мультфільмів Уолта Діснея. Тобто філософ під час розмірковувань наводить приклад використовуючи персонажа з масової культури, яка згодом злившись з елітарною культурою і дала поштовх «популярній культурі». Еріх Фромм ставлячи питання: чому ж глядач переживає з мишеням всі його страхи і хвилювання, а щасливий кінець, в якому Міккі завжди уникає небезпеки, дає йому, глядачеві, відчуття задоволення, дає нам змогу поставити питання щодо внеску популярної культури до світової культури та філософії. Популярна культура – нівелювання духовними цінностями чи новий формат осягнення буття?

Популярну культуру оцінити складно через її неоднорідність. Продукція широкого споживання стоїть «на одній полиці» з цілком гідними з художньої точки зору творами (література – Пауло Коельо, Джон Толкієн, Борис Акунін, кінематограф – Мартін Скорсезе та Джеймс Кемерон, музика – Ендрю Ллойд Ве́ббер).

З одного боку, низькопробні твори дійсно сприяють зниженню культурного рівня. Пов’язане це з орієнтацією твору популярної культури на широку аудиторію. З іншого боку, вперше культура зуміла охопити ті прошарки суспільства, які раніше існували немов "поза культурою". Засоби масової комунікації стали головним транслятором нового виду культури – кінематограф, література, Інтернет заполонюють дозвілля людини маючи великий вплив на свідомість мас, а значить повинні мати за собою певне підґрунтя.

Популярна культура принесла з собою новий тип філософування – «поп-філософію». Поп-філософія (popular philosophy — популярна, загальнодоступна філософія) – феномен, який виникає в Постмодерні і охоплює різноманітні стилі та жанри в популярній культурі інтерпретуючи ідеї «високої» філософії в тій формі, яка прийнятна для масової свідомості. Поп-філософія виступає інструментом адаптації форм «високого» філософування до реальності популярної культури та є провідником у реальність, перетворюючись на головний засіб соціалізації [1, с.26].

Поп-філософія як провідник в реальність дає людині нові ключі до пошуку власного місця в бутті. Розглянемо фільм «Матриця» та серію книг про чарівника Гаррі Поттера, як яскравих представників популярної культури, що змінили відношення людини до буття.

Фільм «Матриця» («The Matrix») – культовий фантастичний фільм, знятий Енді та Ларрі Вачовскі, прем’єра якого відбулась в США 31 березня 1999 року.  Що головне в «Матриці»? Більшість відповість: філософія. Ідея ілюзорності світу. Пошук основи всесвіту, що знаходиться в іншій реальності, відблиском якої є та, в котрій ми живемо. Створення сучасної міфології, релігії адаптованої до потреб людини в добу Постмодерну. Релігія і міфологія суспільства офісних клерків і системних адміністраторів.

 «Матрция» – це постмодерна адаптація найрізноманітніших міфологічних і релігійних систем попередніх тисячоліть до сучасного світу, де комп'ютер став головним інструментом життя. Брати Вачовські зробили лише кіно. Кіно як художній виклад ідей для мільйонної аудиторії. Адаптація східних релігійних систем для механізованої душі Заходу, яка знайшла відповідь.

«Гаррі Поттер» – великий медійний проект з дуже чітко побудованим структурним принципом; також має ряд дуже важливих ідей, характерних для культури постмодерну. Основним структурним принципом поттеріади є дорослішання книги разом з читачем. Кожна книга описує один рік з життя Гаррі Поттера, починаючи під час канікул юного чарівника і закінчуючи із завершенням навчального року.

Нам цікавий «Гаррі Поттер» як приклад постмодерної адаптації. В цьому разі чарівний світ «Гаррі Поттера» є адаптацією сучасної фізики, хімії, молекулярної біології, медицини, економіки та антропології [4]. Так, австралійські вчені вважають, що серія книг про Гаррі Поттера добре ілюструє основні закони генетики. У статті «Гаррі Поттер і рецесивний аллель» («Harry Potter and the recessive allele») опублікованої журналом Nature [5], пропонується використовувати твір Джоан Роулінг для викладання цієї науки в школах.

Мілан Кундера якось зауважив наступне: «…Так само, як всьому, що вгорі, протистоїть те, що внизу…» [2, с.236]. Маємо зауважити про небезпеку профанації закладених першопочаткових смислів «високої» філософії. Але яскравим прикладом уникнення такої проблеми може служити твір італійського філософа і письменника Умберто Еко. «Ім’я троянди» написане в провокаційному для високої культури жанрі детектива. Автор спробував задовольнити сподівання всіх без виключення реципієнтів – від школярів і домогосподарок до професорів філософії і богословів.

Література:

1.      Галушко Р.И.Западное телевидение и «массовая культура». М., 1991.

2.      Кундера М. Книга смеха и забвения: Роман / Пер. с чеш. Н. Шульгиной. – СПб.: Азбука-классика, 2003.

3.      Эрих Фромм  Бегство от свободы/  Пер с англ. и общ. ред. и послесл.                             П.С. Гуревича. – М.: Прогресс, 1989.

4.      Хайфилд Роджер «Гарри Поттер» и наука: Настоящее волшебство / Пер. с англ. Б. Кобрицова и М.Финогенова. – Екатеринбург: У-Фактори, 2006. – 448с. (Серия «Масскульт»)

5.      http://www.nature.com/nature/journal/v436/n7052/full/436776a.html – 25.09.2009р.