Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

Напрям І: Гуманітарна наука

Секція 3: Критерії адекватності гуманітарного знання: принципи, методи та підходи.

Усе існуюче знання є гуманітарним за своїм походженням і сутністю, адже його носієм є людина – єдина істота, зацікавлена в збереженні, примноженні та поширені знання як найдорогоціннішого скарбу людства. Традиційний поділ наук на природничі, гуманітарні, соціальні, технічні тощо є умовним. Причина цього поділу полягає в історичній диференціації наукового знання.

Розділення наук за методом набуло поширення у ХІХ-ХХ ст.. В. Віндельбанд запропонував класифікувати науки за методом і виокремив для природничо-наукової сфери номотетичний тип мислення і відповідний йому метод пізнання, а для гуманітарної сфери – ідеографічний. Традицію розрізнення наук за методом розвивав В.Дільтей. У своїх працях він доводить, що «науки про дух» повинні виробити власні засоби і методи дослідження. Дільтей зазначає, що призначенням «наук про дух» є вловити одиничне, індивідуальне в суспільно-історичній дійсності, віднайти діючі закономірності, встановити цілі та норми її подальшого розвитку. М. Фуко зазначав, що гуманітарні науки з’явились у той момент, коли в західній культурі з’явилась людина – як те, що треба помислити, і водночас як те, що потрібно пізнати.

Сучасний стан розвитку технологій (політичних, соціальних, технічних тощо) вимагає від нас не здобувати «знання заради знання», тому що в процесі задоволення дослідницького інтересу науковець може віднайти ті знання, які без ґрунтовної гуманітарної обробки можуть бути дуже небезпечними для людства. Розділення наук на гуманітарні та негуманітарні є  помилкою, яка може мати і вже має погані наслідки. Відмежовування гуманітарного від технічних знань призводить до винаходів, які не просто не приносять користі людині, а ще й загрожують людству, його існуванню як такому. В інформаційному суспільстві змінюються критерії знання з традиційно-логічних «істинне-хибне» на технічні «ефективне-неефективне» та економічні «прибуткове-збиткове». І знецінюється суто гуманітарний критерій «морально-аморально».

Тому треба здобувати знання заради людини, для створення гармонії між нею і оточуючим світом. Основою гуманітарності усього людського знання є те, що навіть у традиційно «негуманітарних» науках головним діячем, початком (дослідник) і кінцем (метою) дослідження є людина. Жодна наука не існує поза нею. Цариною гуманітарного знання є антропоцентрична філософія. Осмисленням людини в філософії займається антропологія, а онтологічний зріз в антропологічних дослідженнях є найфундаментальнішим, оскільки присвячується осмисленню людського буття як такого, адже перш ніж пізнавати щось, потрібно бути впевненим у тому, що саме воно є, існує тут і тепер. Цей фактор є дуже важливим, тому кожне дослідження в будь-якій сфері знань вимагає від дослідника глибокого гуманітарного аналізу результатів свого дослідження. Цей аналіз має бути відповідним до критеріїв сучасного гуманізму, рисами котрого є:

1.      нетерпимість до насилля;

2.      глобальність та інтернаціональність кожної людини;

3.      відчуття справедливості;

4.      антропоцентризм.

Гуманітарне пізнання не є просто вивчення деякого явища, але водночас привнесення в нього смислу, цінностей. Міра гуманітарності знання відповідає мірі людських смислів, що виявляються та враховуються в ньому. Через поняття гуманітарності уможливлюється розкриття зв’язку будь-якого знання з такими поняттями як людяність, співчуття, милосердя, жалість, толерантність тощо.

Гуманітарне знання сьогодні повинно набути міждисциплінарного, міжетнічного та міжпарадигмального рівня. Саме гуманітарні категорії та критерії повинні бути вирішальними при здобутті нового знання .

В людині виникають і вирішуються всі глобальні проблеми людства, держави, повсякденного життя. Тому гармонія людини із самою собою та з оточуючим світом – головна ціль будь-якого знання, будь-якої науки.