«Значимість культурологічного знання у вирішенні глобальних світових проблем»
Іванченко Ольга Олександрівна, студентка Інституту філософської освіти і науки
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Київ
Напрям І: Гуманітарна наука
Секція 3: Критерій адекватності гуманітарного знання: принципи, методи та підходи
Для того, щоб зрозуміти чи є культурологічне знання загальнозначимим, треба визначити чим саме займається культурологія.
Культурологія вивчає культуру, а культура - це все що створено руками і розумом людини на протязі всієї історії людства [2, с 8]. З цьго витікає, що культурологія охоплює всі грані людської діяльності. Але вивчає все це через призму цінностей та світовідчуття індивіда конкретної епохи. Культурологія принципово близька до інших гуманітарних дисциплін: філософії, соціології, психології, етнографії, мистецтвознанню, естетиці, історії, антропології наукам лінгвістичного профілю, літературознавству та іншим, вона активно залучає методи і принципи цих наук, використовує їх досягнення та результати, інтерпретує, аналізує та узагальнює, обмірковує і оцінює [4]. Людина що вивчає культурологію отримує не тільки колосальний об’ем знань про культуру різних часів і народів, але й росте як особистість, підвищує свій моральний рівень.
Однією з найважливіших характеристик сучасної світової ситуації постає подальше загострення глобальних проблем і суперечностей, що стосуються долі усієї світової спільноти. Відсутність позитивного вирішення цих суперечностей може призвести до загибелі людства внаслідок термоядерної і екологічної катастрофи [1, с 7]. З чого ж все почалось? Перша велика криза почалася приблизно дві тисячі років тому назад, коли рухнули племінні світи, коли з однієї сторони імперія, змішуючи племена, руйнувала племенну замкнутість, а з іншої філософія руйнувала племінні світобачення. Виходом з цієї кризи стало откровення, що дало те що прийнято називати Головною книгою, яка витіснила племенну міфологію та світобачення філософів (це Біблія, Коран, конфуціансько-даоський канон, тощо), навколо неї ліпилася культура середньовіччя. Цей середньовічний синтез рухнув спочатку на Заході, а потім, в зв’язку з експансією Заходу, зашатався у всьому світі. Соперництво пап та імператорів не дало утворитися середньовічній імперії. В торгових і ремісницьких імперіях укоренилася практична логіка. Християнська цивілізація була побудована на «трьох китах»: еврейській релігії, грецькій філософії і римському праві. Звідси нестійкісь союза і можливість обособлення окремих сфер, що вирвалися на волю і розпочали самостійний розвиток. Замість незбувшогося імперського порядку з’явився національний порядок. З’явилася система держав, зв’язаних загальною спадщиною античності і середньовіччя, але кожна зі своєю національною мовою, особливостями культури. Склався свого роду «концерт націй», в якому кожна тема (відродження, бароко, класицизм, тощо) поперемінно програвалися всіма інструментами, і то одна, то друга національна культура захоплювала провідну роль. Зворотною стороною плюралізму національних культур стали війни, але кидалися в очі успіхи науки, промисловості, політичних і правових установ, і розвиток здавався прогресом – рух від поганого к ліпшому, поки світові війни не зруйнували цієї ілюзії. Після другої світової війни криза придбала не тільки духовні виміри, але й сугубо матеріальні контури: екологічного безвихіддя і загрози атомної ночі [3, с 172-173].
Яким же може бути вихід з цієї кризи? Я вбачаю його насамперед у діалозі. В діалозі, коли на основі спільного між культурами, вони будуть ставити питання самі собі, в результаті яких будуть народжуватись нові сенси. Зрозуміло, що цей процес неможливий без освіччених людей, які мають уяву про спільне і відмінне у різних культурах, які можуть знайти точки зіткнення культурних інтересів. В. М. Межуєв ставить питання про проблематику культурної самоіндефікації [1, с 8], коли індивиду, який вивчає всю різноманітність культур, складно визначитися, до якої конкретно він сам належить. Але я не бачу в цьому проблеми, я бачу велетенський плюс який допомагає побачити культури зі сторони, зрозуміти основну проблематику. Бо таке бачення дає змогу не зациклюватися на якійсь визначеній, «своїй» культурі, і захищати на самперед не свої інтереси, не інтереси якоїсь окремої нації, а інтереси всього людства, створювати нові шляхи вирішення загальнолюдських проблем. Є відомий вислів «хто володіє інформацією – володіє світом» і мені дуже хотілось би, щоб ця влада не належала вузькому кругу осіб, а була досяжна кожному. Бо тільки коли кожний, або майже кожний усвідомить проблеми сучасного суспільства, з’явиться можливість їх вирішення.
Отож я думаю що без вивчення і розвитку такої науки як культурологія неможливе вирішення основних глобальних проблем, та подальший розвиток суспільства.
Список використаної літератури
- Бичко А. К. Та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1992.
- Культурология как наука: за и против.// Вопросы философии. – 2008. - №11.
- Померанц Г. Диалог культурных миров // ОНС, 1994 – № 5. 17. Ракитов А. И.
- http://psylib.org.ua/books/levit01/txt026.htm
|