Головна
Реєстрація
Вхід
Неділя
24.09.2017
10:23
| RSS
Студентське наукове товариство Інституту філософської освіти і науки


  • Головна сторінка
  • Інформація про сайт
  • Каталог файлів
  • Каталог статей
  • Форум
  • Фотоальбоми
  • Гостьова книга
  • Зворотній зв'язок
  • ПРОЕКТ ПГК
  • Дошка оголошень
  •  
    
    Наша електронна скринька NTSA_IFON@NPU.EDU.UA
     Дневник 
    Головна » 2009 » Жовтень » 14 » Гуманітарна наука. Секція: 3.Критерій адекватності гуманітарного знання: принципи, методи та підходи. Автор роботи: Н.В. Ляшенко
    19:24
    Гуманітарна наука. Секція: 3.Критерій адекватності гуманітарного знання: принципи, методи та підходи. Автор роботи: Н.В. Ляшенко

    Інтерпретатор та інтерпретація як взаємопов’язані начала: специфіка герменевтичного підходу до аналізу текстів культури

     

    Ляшенко Наталія Валеріївна, студентка Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

    Напрям І: Гуманітарна наука

    Секція 3: Гуманітарна наука: Критерій адекватності гуманітарного знання: принципи, методи та підходи


    З точки зору сучасної гуманітаристики, текст є пріоритетним предметом дослідження культури. Він є результатом об’єктивації смислів людської свідомості, її вираженням. Людина може існувати лише у світі текстів, адже вона завжди самовиражається, насамперед, через мову, створюючи тим самим текст у прямому його розумінні. Але, як відомо, поняття тексту як знаково-символічного комплексу, що піддається дешифровці як полісемантичне явище,  – набагато ширше. Будь-яка дія уможливлює її знакове вираження; кожний людський вчинок також є потенційний текст. У зв’язку із цим говорять про «текстоцентризм» сучасного філософського знання (М.Бахтін, Р.Барт, Г.Гадамер, Ю.Крістева, М.Лотман, Ж.Дерріда, М.Фуко), яке ґрунтується на досягненнях філології і в такому синтезованому вигляді стає основою некласичної парадигми гуманітаристики взагалі і культурологічної науки зокрема. Принцип  «інтертекстуальності» – взаємного переплетення текстів – у контексті некласичної картини світу певним чином «онтологізується» і стає основою світоустрою, в якому усе було сказане вже давно, а нове є результатом різних конфігурацій при поєднанні старого. Ролан Барт дав дуже вдале визначення поняттям «інтертексту» та «інтертекстуальності»: «Кожний текст є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш чи менш упізнаних формах: тексти попередньої культури і тексти навколишньої культури. Кожен текст - це нова тканина, зіткана зі старих цитат» [ 1, с. 418 ].

    Поліфонія смислів і значень тексту породжує відповідні методи його дослідження, пов’язані із трактовкою символів шляхом «занурення» у їх прихований сенс, з утвердженням єдності предмета дослідження та індивідуальної свідомості дослідника через емпатійне співпереживання. Тобто для адекватного вивчення тексту необхідний такий методологічний підхід, за якого не заперечувався б суб’єктивний чинник в ім’я об’єктивізації, а навпаки, відбувалося б утвердження взаємозалежності та взаємообумовленості суб’єкта та об’єкта пізнання. На теоретичному рівні таку взаємозалежність як вияв «інтенціональності» (спрямованості свідомості на предмет, перенесення уваги з предмета на саму свідомість) вперше обґрунтував засновник феноменології Е.Гуссерль, який критикував усю новоєвропейську західну філософію за намагання начебто вийти на рівень чистої «об’єктивності» через виключення смислів свідомості самого дослідника, що є практично неможливим, оскільки усі наші судження про світ є результатом конституювання предметів у свідомості, а не самими предметами. Усвідомлення єдності суб’єктивного та об’єктивного, інтуїтивного та раціонального чинників дослідницького процесу надає герменевтика, центральним поняттям якої є поняття «інтерпретація» («розуміння») як цілісний метод дослідження тексту, у якому знімається суб’єкт-об’єктна опозиція, притаманна раціонально-аналітичному «поясненню» (звідси – розмежування класичної та некласичної моделей культурологічного дослідження, які орієнтуються, відповідно, або на «пояснення», або на «розуміння»).

    Сама герменевтика також є неоднозначною наукою. Вона пройшла два умовні етапи становлення, фіксовані нами як «філологічна герменевтика» та «філософська герменевтика». Спершу герменевтика розглядалася як вчення про способи сприймання текстів, первісний сенс яких є незрозумілим через їхню багатозначність чи часову віддаленість. Особливістю подібного ставлення до текстів була спроба їх іманентного пояснення, – тобто осягнення змісту тексту, виходячи із нього самого, поза будь-яким контекстом – чи то самого тексту, чи дослідника. Надалі відбувається зрощування герменевтичної методології із феноменологією, у результаті якого формується «філософська герменевтика», яка визначає сучасний стан герменевтичного дослідження. Це метод інтерпретації культурно-історичних явищ, який засновується на безпосередньому досвіді буття-у-світі людини (у  М. Гайдеггера – «Dasein») та сприйнятті та переживанні нею оточуючого світу. Герменевтика намагається розв’язати головні задачі, які постають у процесі сприймання тексту: як його зрозуміти та як перевірити правильність цього розуміння. Текст як суб’єктивне відображення об’єктивного світу  є вираженням свідомості, яка щось відображає. Це авторська рефлексія. Коли текст стає об’єктом нашого пізнання, він стає відображенням уже відображеного автором. Правильне розуміння тексту і є правильним відображенням відображеного. Це, власне, і є адекватною інтерпретацією.

    При цьому необхідно пам’ятати, що критерії «правильності» (адекватності) у сучасній інтерпретації є вельми розмитими, тому що розуміння тексту передбачає єдність, як мінімум, трьох взаємозалежних аспектів: сприйняття свідомого висловленого автором; виявлення маргінальних особливостей тексту, які висловлюються автором інтуїтивно і функціонують як «підтекст»; сприйняття  і осягнення непередбачених автором смислових шарів, внесених у текст через контекст його створення та функціонування, на підставі чого здійснюється зрощування цих шарів із контекстом та свідомістю дослідника, їх асоціативне продовження та варіації. Так інтерпретація від автора поступово переходить до читача як до своєрідного співавтора (Р.Барт: «смерть автора», М.Фуко: «смерть суб’єкта»), від адекватного «відображення» об’єктивно даного – до суб’єктивного домислювання, що є вільною грою текстом («насолода текстом», «прогулянка текстом» у Р.Барта, «деконструкція» у Ж.Дерріда).

    Тому на сучасному етапі інтерпретація – це фундаментальний метод роботи із текстами як знаково-символічними системами, який полягає у розумінні та розкритті прихованих інтенцій, які є внутрішньо притаманними текстові, але при цьому не були свідомо закладені автором. Читач виступає у ролі інтерпретатора авторських смислів через призму свого особистісного сприйняття та здобутого досвіду. Відбувається трансформація авторського тексту, його суб’єктивізація, яка не є, тим не менш, «перекручуванням» його первинних сенсів, а є розумінням його предметного наповнення – реалізації закладеної у тексті інтенції до трансцендування нових смислів у відповідь на запитання інтерпретатора.

    Таким чином, специфіка герменевтичного підходу до аналізу текстів культури полягає у визначній ролі суб’єктивного чиннику (свідомості інтерпретатора) у розумінні тексту. Авторська інтерпретація тексту відрізняється від його розуміння читачем, оскільки:

    1.   Читач та автор є різними людьми, неповторними та індивідуальними особистостями із власними, притаманними лише їм способами світорозуміння та світосприйняття. Автор не може знати те, що відомо читачеві, і навпаки.

    2.   Автор  та читач існують у різних культурних контекстах, що і зумовлює появу іншої інтерпретації. Текст, потрапляючи в нові культурно-історичні умови, наповнюється новим смислом, відмінним від того, який він мав у часи його створення.

    Але, не дивлячись на різну інтерпретацію смислів тексту, автор та інтерпретатор не займають антагоністичних позицій. Навпаки, між ними відбувається тісний взаємозв’язок (діалог) через посередництво тексту, який впливає на глибину пізнання. Це – зустріч двох свідомостей у гуманітарних науках, яка відкриває простір для комунікації гуманітарних знань.

                                                                                                                                                                                         Література

    1.          Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика / Пер. с фр. – М., 1989. - 615 с.

     

    Переглядів: 820 | Додав: fon_G | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]

    Форма входу

    Календар
    «  Жовтень 2009  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031

    Друзі сайту

    Copyright MyCorp © 2017
    Сайт управляється системою uCoz