Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Напрям І: Гуманітарна наука

Секція 3: Критерій адекватності гуманітарного знання:

принципи, методи та підходи

Шкільна освіта крім своїх прямих просвітницьких цілей діє і в якості потужного інструменту соціалізації особистості, а в контексті національної держави сприяє виробленню патріотизму, національної свідомості та ідентичності. Урокам історії в даному контексті відводиться чільне місце. Втім, окрім виховання юних громадян в національному дусі, шкільна історична освіта здатна продукувати негативні дискурси щодо інших народів, закріплюючи стереотипи, негативні óбрази та почуття ворожості щодо „іншого”.

Це особливо справедливо в контексті балканських країн, боротьба яких проти Османської імперії, а згодом і поміж собою у проміжках між безпосередніми збройними сутичками проводилася за допомогою двох інститутів – церкви і шкільної освіти. Жорстка етноцентричність гуманітарної складової освіти ще з ХІХ століття сприяла розбурхуванню суперечностей між балканськими країнами і не сприяла їх взаємопорозумінню; наслідки такого стану справ і досі даються взнаки.

Потреба у ліквідації наслідків югославських воєн 90-х років, косовської кризи, македонських проблем спричинили те, що регіон став полем застосування різноманітних політик примирення перш за все на рівні неурядових і міжнародних організацій, до яких можна віднести і „Центр заради демократії і примирення в Південно-Східній Європі”[1], з-поміж ініціатив котрого ми пропонуємо розглянути „Спільний історичний проект” (Joint History Project)

«Спільний історичний проект» містив у собі два взаємопов’язані завдання – дослідити сучасний стан шкільної історичної освіти на Балканах (12 країн) та виробити практичні рекомендації та матеріали. Результати першої завдання втілилися в двох книжках – “Кліо на Балканах: політика історичної освіти”[2]та “Історична освіта у Південно-Східній Європі”[3], які переконливо довели на практиці успадковану етноцентричність історичної освіти практично в усіх балканських країнах та вказали на ті перепони, які вона створює для співпраці та взаєморозуміння в регіоні.

Другим кроком, спрямованим на вирішення виявлених проблем, стало видання серії посібників – «Османська імперія», «Нації та націоналізм у Південно-східній Європі», «Балканські війни» та «Друга світова війна», англійською та в перекладі на албанську, боснійську, грецьку, македонську, сербську, хорватську мови. Ці посібники побудовані на принципі доповнення до існуючих курсів шкільної історії і являють собою збірники оригінальних документів та ілюстративних матеріалів з короткими коментарями від упорядників та запитаннями та завданнями для учнів.

Аналіз підручників наштовхує нас на певні висновки щодо політичних цілей, закладених авторами посібника і перш за все в рамках ідеології політики примирення і демократизації, що виявляється як у методологічному підході авторів, так і у змісті опублікованих матеріалів.

По-перше, варто виділити акцент на активній участі учнів у вивченні історії, а саме на  безпосередній роботі з документами і ілюстративними матеріалами, інтерактивності значної кількості поставлених перед ними завдань, принциповій налаштованості на діалог, спроби приміряти на себе логіку і цінності іншої сторони. Через документи автори проекту надають можливість представникам інших народів говорити самим за себе, без посередників, до певної міри зменшуючи роль вчителя як заангажованого інтерпретатора історичних подій.

Серед змістових стратегій виділяються намагання показати гуманність представників інших етнічних груп; звертається увага на проблеми, в тому числі побутові, з якими стикалися люди, незалежно від їхньої етнічної приналежності, їхні почуття і переживання, стратегії виживання в умовах війни. Дискурс про „іншого” в тексті посібників максимально наближений до реалій повсякденного життя і тим самим ставить під сумнів стратегії демонізації певних „ворожих” груп, характерні для етноцентричного підходу.

Третя стратегія полягає в демонстрації спільних рис, способів дій, лозунгів, моделей мислення у представників усіх груп, що наводить на думку як про спільність проблем і методів їх вирішення, так і має вибивати з-під ніг стереотипи про унікальність національних інтересів, цілей та преференцій.

Крім видання підручників, Центр проводить навчальні семінари для вчителів з відповідних країн, знайомить їх з методикою використання посібників в рамках шкільного курсу історії відповідно до особливостей кожної окремої країни. Це дає проектові не лише теоретичну цінність, а й значну практичну і суспільну вагу.

Про успіх даного підходу і методології свідчить те, що університет Токіо переклав ці підручники на японську мову, а автори проекту самі визнають його значення для демократизації регіону та успішного проведення політики примирення, поширення європейських цінностей.