Сучасне суспільство радикально відрізняється від всіх попередніх форм людського існування. За думкою професора З. Баумана, однією з характерних рис цього суспільства є індивідуалізація, відокремлення індивіда від суспільства, заперечення форм соціальності. Людина залишилася один на один зі  своїми проблемами, незалежно від того, чи стала вона тією особистістю і індивідуальністю, що здатна брати на себе відповідальність, в першу чергу, за саму себе, не говорячи вже про відповідальність за інших чи світ.

Професор З. Бауман визначав три головні риси індивідуалізованого суспільства:

1.   Втрата людиною контролю над більшістю значущих соціальних процесів;

2.   Зростаюча у зв'язку з цим невизначеність та прогресуюча незахищеність особистості перед обличчям не контролюючих нею змін;

3.   Виникнення у цих умовах прагнення людини відмовитися від досягнення перспективних цілей заради отримання негайних результатів, що призводить до дезінтеграції як соціального, так і індивідуального життя.

Індивідуалізація призводить до виникнення "приватної" моралі, загальнолюдська мораль визнається нереальною, неможливою. Але за словами З. Баумана „ у випадку, коли шанси будь-якої події є рівно імовірні, слід говорити про хаос” [1, 39].

Проблема комунікації сучасного глобалізованого світу вказує на необхідність віднайдення загальнолюдських цінностей, що могли б слугувати орієнтиром як у будуванні міжнаціональних та міждержавних відносин, так і здорових повсякденних людських відносин. В такій історичній ситуації набуває неабиякої актуальності увага до гуманітарного знання та гуманітарної освіти, що на сучасному етапі власного розвитку мають ставити перед собою завдання вирішити питання  про формування цілісної особистості з системою цінностей, що буде здатна до дискурсу і взаємодії між суб'єктами, здатна до вибору власного способу життя та прийняття відповідальності за цей вибір.

Наукова спільнота сьогодні усвідомила той факт, що „людина є найскладнішою системою зі всіх, що відомі науці, адже її існування не вкладається ні в соціальні, ні тим більш в природні, біологічні закономірності і потребує включення у біосоціальний контекст третьої сили – культури” [2, 11]. Важливість цієї „третьої сили” відчувається все більше, особливо в кризові моменти її слабкості. І криза індивідуалізованого суспільства пов’язана в першу чергу з культурною кризою.

Головний недолік сучасного виховання полягає як раз в тому, що педагогічна діяльність зводиться до інтелектуальної освіти школярів та студентів, ігноруючи найбільш складні проблеми формування особистості – розвиток світогляду, характеру, моральних принципів, громадянських позицій, естетичних смаків, тобто системи цінностей. Акцентуючи увагу на формуванні особистості, педагогічна практика має бути зорієнтована, в першу чергу, не на передачу знання, а на навчання користуватися знаннями, які сьогодні дуже легко здобути (інтернет знає більше викладача), на евристику, на творчість, яка завжди сприяла діалоговому підходу до міжсуб’єктних відносин [3]. Адже доля людства залежить від того, чи зможемо ми здолати ситуацію протистояння егоїстичного індивідуаліста та безликої „масової людини”, теоретично обґрунтувати наявність та актуальність в першу чергу загальнолюдських цінностей та практично реалізувати духовну та діяльну єдність людства, зробивши діалог способом вирішення всіх реально існуючих та можливих у майбутньому протиріч буття.

 Література:

1.      Бауман З./ Зигмунт Бауман/ Индивидуализированное общество. - М.: Логос, 2002.- 390 с.

2.      Каган М.С. / М.С. Каган / Перспективы развития гуманитарных наук в ХХІ веке // Методология гуманитарного знания в перспективе XXI века. К 80-летию профессора Моисея Самойловича Кагана. Материалы международной научной конференции. 18 мая 2001 г. Санкт-Петербург. Серия «Symposium». Выпуск №12. СПб.: Издательство Санкт-Петербургского философского философского общества, 2001. C. 9-14.

3.      Крымский С.Б. / С.Б. Крымский / Знания, настоянные на совести // Человек без границ, № 1, 2008. – С. 34 -40.