Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Київ

Напрям 1: Гуманітарна наука

Секція 3: Критерії адекватності гуманітарного знання: принципи, методи та підходи.

    Згідно неокантіанській концепції науки поділяються на природничі та «про дух», причому для перших характерна однотипність, циклічність, а другим притаманна миттєвість, неповторність.

Щоб довести чи спростувати цю тезу, необхідно, для початку, ознайомитись з поняттями, якими оперують дані види наук. Поняття об’єкту притаманне для природничих наук, тобто суб’єкт вивчає об’єкт, тому в даному виді наук тяжіння до об’єктивності є цілком виправданим, в соціо-гуманітарних науках суб’єкт вивчає суб’єктивне. Певно, що в такому разі для першої науки було б доречніше вжити поняття пояснення, адже саме на це вона спрямована, на що ж тоді спрямована друга? За Ділтеєм вона спрямована на розуміння. Чому розуміння і що слід розуміти?

Вивчаючи суспільство та його перетворення людина завжди оперує також своїми власними переживаннями, оскільки переживання самої себе та розуміння дає їй змогу зрозуміти інших. Це розуміння береться із властивості людини відходити від природи, від інстинктів, на зустріч суб’єктивній свободі, яка береться із такої властивості, як можливість і навіть необхідність входження до взаємозалежних відносин, оскільки саме з них і починається суб’єкт, коли він не сам лише є залежним, а й змушує залежати від нього. Саме в контексті таких взаємовідносин і з’являється категорія розуміння. До того ж категорія розуміння включає в себе рівень емоційної чуйності та раціональної проникливості. Перед людиною постає складне завдання, що в принципі виходить із складної природи неї самої. Раціональність потрібна людині для узагальнення та є певним елементом, що пов’язує думки, оскільки емоційна чуйність є цілком індивідуальною рисою, а раціональна проникливість намагається певним інструментарієм (логікою, індукцією, дедукцією) дослідити певне питання і оскільки оперує вже визначеним інструментарієм припускає, що 2 різні суб’єкти можуть прийти до одного і того самого висновку. І таким чином, застосовуючи ці обидва методи ми маємо змогу ширше поглянути на певний об’єкт чи суб’єкт пізнання в гуманітарній науці, хоча поняття об’єкта, на нашу думку є не зовсім доречним, адже ця наука вивчає все ж таки суб’єкт. Тобто за таких умов суб’єктивне дає змогу ширше поглянути на предмет дослідження у взаємодії з раціональним.

В силу своєї короткочасності та миттєвості життя ми часто сприймаємо світ як суміш неповторного, миттєвого, оскільки дивимся на нього крізь цей розріз власного життя і часто не можемо помітити циклічність, адже нам здається, що так само, як кожна окрема людина зростає, розвивається впродовж всього життя, так само і людство. Питання в тому, що ж змінюється швидше: людство чи світ?

До того ж для гуманітарного знання характерна така особливість, що в ньому потреба у знанні стоїть попереду самого знання. Наприклад в природничих науках, якщо звернутись до первісного слаборозвиненого суспільства, то в ньому в природничій науці спочатку було знання, а вже потім усвідомлення значущості цього знання, а як кінцевий результат отримання знань – сфера застосування. Так звісно, в умовах вже більш розвинутого суспільства людина почала шукати знання, вже маючи конкретну ціль- куди їх можна застосувати( в природничих науках), але ж якщо звернутись до витоків, то вище сказане твердження, щодо знання, як першорушія розвитку є доречним. Зовсім інша справа, щодо гуманітарних наук, в них завжди першим було питання, з нього все і починається. Задаючи питання, суб’єкт вже заздалегідь знає чому він його задає, з якою метою, відповідь на що він хоче отримати. Наприклад багато вчених-філософів сперечаються щодо того, що ж є головним питанням філософії, але, суто як для прикладу, Кант вбачає формулюванням головного питання в філософії таким: «Що таке людина?», адже вважає, що відповідь на нього є кінцевим пунктом розуміння філософії, що всі попередні питання, насправді спрямовані на відповідь на це питання.