Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Київ

Напрям І "Гуманітарна наука"

Секція2 : Межі та предметне поле соціогуманітарного знання

     У попередній статті «Культурологія як наука: міф чи реальність», яка була  присвячена І Міжнародній науково-практичній конференції «Простір гуманітарної комунікації» ми намагалися детермінувати об’єкт, предмет, метод нової науки про культуру і затвердити її у «статусі науки». Ми дійшли до висновку, що метод культурології являє собою герменевтичну за походженням процедуру «інтерпретації» ( «розуміння») тексту, доповненим  раціональним аналізом.  Наразі хотілося б більше уваги приділити екзистенціональному дискурсу як методу культурології та її викладання.

     Варто вкотре зазначити, що культурологія є наукою, яка сформувалася на перетині історії, психології, філософії, соціології, семіотики. Зазначені дисципліни також пройшли тривалий час становлення та парадигмальну трансформацію у дискурсі модерну, а згодом постмодерну, що в деякій мірі призвело до появи такої науки як культурологія.

Доба модерн представляє собою класичну методологію вище зазначених дисциплін. (Наприклад, якщо говорити про історію, то це – централізованість, біографічність, описовість). Але загалом  всіх їх поєднує метод дослідження макрорівневого масштабу, тобто першочергове звернення до системи, загальних закономірностей, універсалій.

     Некласична епоха, що представляє собою постмодерний дискурс змінює методи на діаметрально протилежні, на перше місце виходить буття людини, і уже виходячи з цього пізнаються загальні закони культурно-історичного процесу. В результаті цього по-новому переосмислюється історія, психологія відкриває підвалини несвідомого, набирає актуальності філософія повсякденності. У методах всіх зазначених вище дисциплін, надається увага не відстороненому пізнанню, а безпосередньому  переживанню буття. Екзистенція людини детермінує навколишній світ загалом.

     Така зміна свідомості у певній мірі створила умови для зародження нової науки про культуру: культурології , адже саме у епоху постмодерну змінився значеннєвий аспект базових елементів культури ( гуманізм, раціоналізм, історизм) та розпочалось формування нових методів її дослідження. Тому правомірно зазначити, що екзистенційний дискурс виступає методологією дослідження культурології, більше того його варто враховувати і при безпосередньому викладанні курсу культурології.

     Для кращого розуміння цієї концепції ми пропонуємо звернутись до прикладу. Поглянемо як справа виглядає з мистецтвом. Кіно, література, живопис 2-ої пол. 20 ст. зовсім інші порівняно з класичними їх формами.

     Якщо мова йтиме про кіно, то доцільно звернутись до лекції Грінуея "Кино умерло, да здраствует кино", у якій автор зазначає, що у 1983р., із відкриттям дистанційного управління ми можемо повязати "смерть кіно", сутнісною ознакою якого була пасивність. ( Люди просто кілька годин дивились на екран і ознайомлювались із сюжетом кінострічки і на такому пасивному спостереженні все закінчувалось). Із відкриттям дистанційного управління кіно стало інтерактивним, ми самі управляємо зміною кадрів, сюжет для нас не просто розповідь, а філософська композиція, ми починаємо розуміти мову образів, яка є набагато насиченіша і барвиста, ніж мова слів. Щодо живопису , то також спостерігається падіння інтересу до мімезису, у картині значну роль відіграє концептуальність, філософська складова твору. У літературі 2-ої пол. 20ст. герой все частіше розкриває власні екзистенціальні переживання шляхом повсякденних бажань. Уже стає не обов’язковим писати про щось піднесене та величне, якщо у епоху модерн літературні герої були здатні на подвиг, то у 2-ій пол. 20ст. все більшу увагу привертають окремі побутові елементи буття.

     Таким чином ми показали, що суб’єкт 2-ої пол. 20 ст. не є пасивним спостерігачем, він займає активну позицію по відношенню пізнання світу, більше того шляхом пізнання екзистенції суб’єкта ми досліджуємо навколишнє буття. Така нова філософська установка знайшла своє втілення і у давно відомих нам жанрах, а також й породила нові. Розглядаючи різноманітні проблеми шляхом культурологічного дослідження ми не можемо оминути такий важливий методологічний аспект.