Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Київ

Напрям І: Гуманітарна наука

Секція2: Межі та предметне поле соціогуманітарного знання

Сучасне буття репрезентоване кінематографом займає значну частину проблемного поля філософсько-антропологічних досліджень. В той час, коли традиційний символічний світ змінюється сьогодні політичними міфами новітнього часу та міфами масової культури , процеси міфологізації в кіно скеровані на складну структуру особистості.

Бажання сучасної людини піднятися над сірою буденністю в умовах  дисбалансу в соціумі та всіх його інституціях деформують, гіпертрофують наші уявлення  про можливості та могутність, силу та владу, свободу та багатство. Складність характеру людини, нестабільність, мінливість соціально-політичних процесів в країні, складність природних процесів та їхня непідвладність, що викликають одночасно страх та захоплення, багатоманітність кольорів, звуків тощо – розширюють можливість сучасного інтерпретатора, того хто розшифровує символи і знаки тексту (кіно-текст як нове буття), чим стирає межі  між реальним та віртуальним.

Кінематограф, як ігровий, так і неігровий, сьогодні полишає учбову, просвітницьку функцію. Його головне завдання розширити можливості свідомості в освоєнні повсякденності.

Якщо поняття «свідомість» розмежувати за типами: свідомість як відображення; свідомість як творчість (конструювання); свідомість як дещо обумовлене або тілесністю (нейрофізіологічні процеси), або соціальним досвідом та практикою суспільного життя; свідомість як знаходження смислу,то виявляється, що свідомість – це одночасно як уява, так і відображення.

За таких умов міфологізацію можна розглядати як процес генерації художнього образу на основі реальних історичних подій, як пропонує Євген Додолєв в роботі «Месії. Міфологізація релігійних вождів». Що ж до кіно, то завдяки кінематографічним засобам міфологізація  відбувається на основі буття, його екзистенцій, гармонії хаосу як головної ознаки сучасної повсякденності.

Кінематограф заперечує репліку про те, що істина та знання існують лише в науці. Адже, це не тільки раціональне усвідомлення сенсів, а й ірраціональне, таке, що можна відчути і передати через переживання.

Міф у кінематографі - це  форма виходу в інобуття як буття буття. Тому окремі форми особистості, представлені в сучасному кіномистецтві можна вважати міфотипами, що по-різному  розкривають поліфонічність буття.

Отже, серед міфотипів в сучасному кіно виявляються три основні: історичний (кінообраз вождів та інших історичних осіб, єдина об’єктивна біографія яких відсутня, створений як агітація, пропаганда  або викриття ідеалу); характерний  (амплуа актора, екранний образ якого сприймається як його реальне життя) ; героїчний - (герой сучасності, загальний образ в якому зібрані якості різних характерів, що яскраво виявляють себе сьогодні).

Останній тип має найбільший потенціал в процесі міфотворення особистості. Адже, він водночас занурює в знайому кожному реальність і  розкриває нові сенси через внутрішній чуттєвий світ героя.

Сьогодні в кіно зникає боротьба між добром і злом, приходить новий – «поганий-хороший» герой , людина яка живе в маргінальному середовищі, в той час, коли його внутрішній світ – це боротьба світів (сарказм, цинізм, іронія, здатність зчинити злочин тощо – не є негативними рисами, а засоби виживання).

Крім того з’являється нова оригінальна форма героїчного міфотипу – гламуризація (де галамур – це модель медійної дійсності, в якій реальність представлена у спрощеному та дуже прикрашеному вигляді) або пінапізація (pin-up культура).

Отже, кінематографічна реальність моделюючи власний тип особистості, через поєднання найактивніших характерних рис людини , додаючи уявлення про її бажання та потреби, міфологізує буття, а саме людину як буття в бутті. Таким чином наш внутрішній світ стає інобуттям як буттям буття.  А в свою чергу кіноекран як проблемне філософсько-антропологічне поле  поєднує реальну з віртуальною реальності, сенси якої розкриваються через виникнення в цьому новому бутті міфотипів.