Головна
Реєстрація
Вхід
Середа
22.11.2017
20:21
| RSS
Студентське наукове товариство Інституту філософської освіти і науки


  • Головна сторінка
  • Інформація про сайт
  • Каталог файлів
  • Каталог статей
  • Форум
  • Фотоальбоми
  • Гостьова книга
  • Зворотній зв'язок
  • ПРОЕКТ ПГК
  • Дошка оголошень
  •  
    
    Наша електронна скринька NTSA_IFON@NPU.EDU.UA
     Дневник 
    Головна » 2009 » Жовтень » 15 » Гуманітарна наука. Секція: 1.Моделі соціогуманітарного знання. Автор роботи: С.М. Романчук
    00:36
    Гуманітарна наука. Секція: 1.Моделі соціогуманітарного знання. Автор роботи: С.М. Романчук

    "Формальна та неформальна наукова комунікація: соціологічний аспект"



    Романчук Світлана Миколаївна,

    доцент кафедри української словесності та культури

    Національного університету державної податкової служби України, Ірпінь

    Напрям І: Гуманітарна наука

    Секція І: Моделі соціогуманітарного знання (загальні та спеціальні)


    Комунікація в сучасному глобалізованому світі постає як одна з найважливіших його характеристик, як специфічна форма взаємодії людей у процесах їх пізнавально-трудової діяльності. У науці комунікація та її роль у процесах створення нового знання привернула до себе увагу з розвитком соціології знання, соціології науки і наукознавства.

    Комунікація в науці – це вид взаємин, спілкування вчених та інших агентів наукової діяльності. Оскільки основною метою науки є одержання наукового знання, комунікацію вчених можна розуміти як одну з умов створення нового знання. Однак, беручи до уваги те, що знання як об’єкт досліджень досить складно ідентифікувати, комунікацію доцільно розглядати в процесі руху інформації в науці. Операційним критерієм при виділенні комунікаційної підсистеми із цілісної науково-інформаційної системи є взаємодія вчених, яка набуває різноманітних форм: спілкування для одержання інформації, співробітництво в дослідженні, співавторство, взаємини науковців при передаванні інформації [2, с. 401-407].

    Пізнавальний, інформаційний аспект наукової комунікації доповнюється її соціальними функціями. Науковці для досягнення своєї головної мети – одержання наукового знання –  повинні спілкуватися один з одним. У процесі такого спілкування відбувається не лише переміщення інформації, але й встановлюються певні соціальні взаємини – вирішується питання щодо пріоритету, наукового престижу, відбувається стратифікація наукового співтовариства. Слід зазначити, що форма та різноманітність соціальних відносин, що виникають, є специфічними для різних рівнів об’єднання вчених: починаючи з лабораторії та інституту і закінчуючи сукупністю вчених якоїсь дисципліни або науковим співтовариством в цілому [3, с. 14-17].

    Комунікація в науці є цілісною системою, різні компоненти якої (формальні, неформальні, усні, письмові, між окремими особами, масові і таке інше) тісно пов’язані між собою. Така цілісна система сама є продуктом історичного розвитку. З кінця ХІХ ст. основним засобом комунікації є стаття в науковому часописі. Але їй історично передували інші засоби оперативної комунікації. Спочатку це були листи науковців (сама стаття була листом до редакції часопису), потім монографії. Сучасні дослідники все частіше звертаються за оперативною інформацією до рефератів, а не до самих статей. Отже, комунікативна система науки постійно поповнюється новими засобами.

    Для характеристики комунікацій у науковому співтоваристві використовується певний набір понять: “формальна та неформальна комунікація”, “усна та письмова комунікація”, “безпосередня та опосередкована комунікація”, “запланована та спонтанна комунікація”, а також стосовно засобів комунікації – поняття “первинна та вторинна інформація” [4, с. 167].

    Під формальною комунікацією розуміють набір засобів та процесів, що спричиняють появу опублікованих документів наукової інформації. Ці засоби з часом змінюються. Сьогодні основними жанрами  наукової комунікації, як уже зазначалося вище, є стаття у часописі та наукова монографія.

    Неформальна комунікація – це ті види і форми спілкування вчених, котрі не передбачають обов’язкового відтворення в науковій літературі. До засобів неформальної комунікації належать різні види: бесіди вчених  у науковому закладі, в кулуарах наукових зборів, у позаробочий час тощо; сукупність форм допублікаційних повідомлень – рукописи, препринти, усні доповіді на наукових нарадах, що не передбачають обов’язкової публікації матеріалів.

    До наукової комунікації належать і широкі комунікаційні структури – наукові часописи, наукові наради, дискусії, професійні зустрічі.

    До міжособистісної комунікації прийнято відносити ті її засоби та форми, у яких повідомлення адресовані певній особі. Відповідно, безособова комунікація передбачає сповіщення якогось наукового результату групі колег, персональний склад якої не визначається, або, ще ширше, усім зацікавленим особам.

    Розрізнення безпосередньої та опосередкованої комунікації не стільки характеризує самі засоби комунікації, скільки стосується опису комунікативних структур та розподілу ролей їх учасників. Безпосередня комунікація передбачає прямий інформаційний контакт, тоді як для реалізації опосередкованої комунікації необхідна наявність однієї або кількох проміжних ланок.

    Науковець може спрямовано шукати ту чи іншу цікаву для нього інформацію, використовуючи при цьому як формальні, так і неформальні канали (запланована комунікація), або отримати вкрай важливе для нього повідомлення, наприклад, у процесі так званого “неспрямованого читання”, або під час бесіди з колегою, що працює над зовсім іншою проблемою (спонтанна, або незапланована комунікація).

    У наукознавстві вивчення проблем формальної та неформальної комунікації набуло важливого значення. Дослідження формальної комунікації передбачає багато напрямків аналізу, серед яких аналіз процесу перетворення письмово зафіксованої інформації про наукове знання; мережі цитування; системи відбору матеріалів для формальної (часописної і тощо) публікації; ефективності усних засобів формальної комунікації, перш за все різноманітних нарад; взаємозв’язку між характером наукової дисципліни та формами комунікацій, що в ній переважають; особливостей міждисциплінарних формальних засобів комунікації.

    У галузі дослідження неформальної наукової комунікації найбільш цікавими є такі проблеми й завдання: виділення видів та засобів неформального спілкування в науці; опис і класифікація ситуацій, у яких відбувається неформальна наукова комунікація; виявлення (з урахуванням неформального наукового спілкування) й аналіз комунікаційних мереж та структур, властивих різними видам дослідницького загалу, розподілу ролей між учасниками комунікації всередині мережі; вивчення розподілу функцій між формальними та неформальними засобами комунікації й діапазону взаємозаміни цих засобів; розроблення методик виділення, класифікації й аналізу неформальної комунікації в науці [1, с. 74-76].

    Успіх науковця, у тому числі його позиції в боротьбі за професійне визнання, залежить значною мірою від того, наскільки швидко він отримує інформацію про останні нові дослідження, а також оперативного й кваліфікованого обговорення проміжних результатів його роботи. Таке положення структурно-функціональної концепції соціології науки добре корелювало з інтуїтивними уявленнями щодо характеру наукового співтовариства і не потребувало аналізу його когнітивних компонентів, тобто змісту чи структури наукового знання.

    Як бачимо із вищезазначеного, наукові комунікації розкривають механізми самоорганізації наукового співтовариства. Ці механізми виробляються спонтанно, незалежно від усвідомлюваних цілей, намірів та мотивів того чи іншого дослідника. Кожна наукова дисципліна не засновується єдиним актом якогось фундатора, а створюється дією низки факторів та умов, як інтелектуальних, так і соціальних, що діють всередині самої науки або віддзеркалюють взаємини науки та суспільства, тобто складається в процесі формування наукових комунікацій між ученими.

    Використана література

    1.                    Гарвей У. Д. Коммуникация – суть науки // Роль коммуникаций в распространении научно-технических достижений. – М.: Мысль, 1986. – С. 63-81.

    2.                    Коул Дж. Р. Схемы интеллектуального влияния в научных исследованиях // Коммуникация в современной науке. – М.: Прогресс, 1976. – С. 390-425.

    3.                    Мирский Э. М., Садовский В.Н. Проблемы исследований коммуникаций в науке // Коммуникация в современной науке. – М.: Прогресс, 1976. – С. 5-24.

    4.                    Современная западная социология науки. – М.: Наука, 1988. – 277 с.

     

    Переглядів: 795 | Додав: San-Antonio | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]

    Форма входу

    Календар
    «  Жовтень 2009  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031

    Друзі сайту

    Copyright MyCorp © 2017
    Сайт управляється системою uCoz