Головна
Реєстрація
Вхід
Субота
23.09.2017
02:06
| RSS
Студентське наукове товариство Інституту філософської освіти і науки


  • Головна сторінка
  • Інформація про сайт
  • Каталог файлів
  • Каталог статей
  • Форум
  • Фотоальбоми
  • Гостьова книга
  • Зворотній зв'язок
  • ПРОЕКТ ПГК
  • Дошка оголошень
  •  
    
    Наша електронна скринька NTSA_IFON@NPU.EDU.UA
     Дневник 
    Головна » 2010 » Листопад » 21 » Етно-ментальний дуалізм української традиційної сакральної культури
    23:21
    Етно-ментальний дуалізм української традиційної сакральної культури

    Хрипко Світлана Анатоліївна

    доцент кафедри культурології НПУ ім. М.П. Драгоманова

    Етно-ментальний дуалізм української традиційної сакральної культури

    Феномен світової культури є духовно-ментальною таїною величної симфонії, де гармонійно поєднано унікальну мелодію національних культур, неординарні мотиви етнічної традиції та непересічні нотки найсучасніших постмодерних символів. В чому ж криється синтез вічного і тимчасового в історії етносу, нації, суспільства, певного колективу і кожної людини особисто; в чому ж полягають ті джерела, виплекали обрії унікальної національної самобутності та об`єднали всіх і кожного під терміном „людство” – питання, проблематика яких звернена до людської екзистенції і тому є актуальною в житті долі кожної без винятку людини. 

     

     Духовність, етнічність, національне коріння, релігійність, ментальність – феномени, які безпосередньо пов'язані з окремим суспільством і кожним його представником. Але своєрідна комбінація тих чи інших духовно-сакральних проявів національного менталітету є специфічним уособленням знаної (і навіть незнаної) історії становлення і еволюції даного етносу, отже підтвердженням національної самобутності і фактичним доказом місця і ролі окремої нації в історії людської цивілізації. Саме специфіка історичного періоду розставляє акценти на характері проявів рис релігійності і, що важливо, засвідчує  їх бажані, недоречні, а іноді й неочікувані, але реальні наслідки. Це, в свою чергу, відображає рівень духовності нації, що фактично унаочнює атмосфера духовного відродження чи духовної кризи. Таким чином, маючи життєстверджуюче значення, проблема духовно-етичних та етно-сакральних виявів національного менталітету ніколи не втрачала своєї актуальності.

     

    Етноси... народи... нації..., „я” і „ми”,  „ми” і „вони”... ідентичність... етнокультурне коріння..., етнокультурне розмаїття, етноренесанс, етновідродження... В останні часи ми все частіше стинаємось з даними словами  і поняттями. Чуємо, сприймаємо (або й ні), аналізуємо, розмірковуємо, осмислюємо. Ці слова є затребуваними як на побутовому рівні, так і в політичній площині, царині науки і освіти, в сфері міждержавних реалій і прогностичних геополітичних ідеологем. Саме тому апріорність актуалізації  етнорелігійної проблематики є беззаперечною.

     

    Кожна національна культура, кожна етнічна палітра сакральної мудрості, кожна історична епоха і, навіть кожна миттєвість буття окремої особистості чи спільноти збагатили скарбницю духовно-ціннісного досвіду людства в історії світової цивілізації. Українська нація не є винятком. Сакральні ідеали дохристиянської доби, духовно-ціннісні інновації Києво-Руської держави, філософсько-виховні тенденції ціннісного поля в історії Галицько-Волинської держави та вартісному просторі козацької гетьманської республіки залишили безперечно свій вагомий слід в духовній пам’яті українства загалом. Апріорі -  у більш ніж специфічній динаміці історичного процесу духовної еволюції людства, де кожна нація по-своєму неординарно і не схоже на інші спільноти йшла до вершин чи до безодні, то зникаючи під тиском геополітичних реалій то займаючи чільне місце в поступі цивілізації, саме феномен української етноментальності, преломлюючись крізь конкретні історичні обставини, засвідчив своє доленосне значення, зумовлюючи грані духовної „безодні” чи „височини” як у долі нації, так і кожного її представника безпосередньо. Образне мислення і багата уява, які завжди були притаманні українському світогляду, зумовили популярність ототожнення України з містичним Феніксом, що простежується як в художній, так і в науковій літературі. Фатальний збіг образного і буквального дозволив навіть представникам наукового релігієзнавства (попри всі стилістичні канони) констатувати "той прояв Божою чудодійства, завдяки якому Україна існує і фізично, і духовно, незважаючи на всю трагічність своєї долі".

     

    Проблема етноментальності та її релігійних ознак є однією з стрижневих в українській історико-філософській науковій думці. Адже рівень знаності і помітності нації в історії людства прямо пропорційний рівню національної самосвідомості, яка уособлює глибинний пласт життєформуючих чинників-концентрів: природа, історія, мова, державність, культура, філософія, а особливо, релігія і духовність. Синтез гнучкості і міцності останніх є відбитком моральної зрілості нації, що поступово й проектує феномен менталітету. Національний менталітет тільки йому належною комбінацією тих чи інших рис та проявів засвідчує, в свою чергу, іншість, єдиність, неповторність, а тому - унікальність самої нації.

     

    Акцентуємо - беззастережна орієнтація на західні норми і цінності життя без урахування ментальних особливостей нації, духовного, етно-освітнього та історичного досвіду України є на нашу думку хибним шляхом. Реальне духовно-національне відродження України можливе при толерантному ставленні до інших цінностей, за умов шанування, вивчення, дослідження, оновлення і усвідомлення власне українських вартостей.

    Ментальність – це соціальний феномен, що в етно - національному контексті віддзеркалює специфічний "стиль” світосприйняття, який абсорбує тривалий процес  духовного буття суспільства у більш-менш сталих геополітичних, ландшафтних, соціальних і освітньо-культурних умовах. Першофеноменом до духовно-релігійної сфери буття є саме етноментальність, а не навпаки. Зміст останньої обумовлює як аксіологічний вимір духовності, так і національне ставлення до трансцендентного. Відсутність інституалізованого вираження і праксеологічна обмеженість ментального феномену мінімізує можливість його ототожнення з повноправними духовними утвореннями. Ментальність -  поняття, яке навіть на рівні одного лише звучання акцентує наступні дієві характеристики: зазначає ракурс "іншості”, "окремішності”, "самобутності” нації чи її суб’єкта; пов’язує минуле  з сучасністю і в національно - історичному контексті окреслює прогностичні риси на майбутнє; не існуючи відірвано від своїх носіїв, феномен ментальності, (що фокусується перед усе на етнічному чиннику) несе позитивне зерно патріотичного забарвлення та національної самодостатності; передбачає комплексність характеристик і їх всеохоплюючу  взаємодію, що спонукає до пошуку інформації чи принаймні до роздумів про своє національне коріння, джерела духовності, освітньо – виховні ідеали,  місце в історії тощо. Саме тому тема менталітету була вилучена з інформативних джерел в колоніальні періоди історії України і заблокована для наукового дослідження в радянський період. Зникаючи разом із нацією, ментальність, таким чином, засвідчує себе як життєдайне і кордоцентричне ядро окремо взятого етносу, адже вона не може залишитись лише в концепції як релігія, в пам’ятках культури як духовність, в історичній інформації як зниклі нації і народи. Отже, менталітет – це вічний шанс життєдайності,  котрий є у нації навіть попри дієву політику геноциду, офіційне невизнання чи заборону, є до тих пір, поки  не "запускається” механізм  самознищення,  що унаочнює національне самозабуття і самозневагу.

         

                Враховуючи вищенаведені системність і комплексність феномену національного менталітету, відзначено наступний пласт його духовно-релігійних вимірів, який в україноцентричному контексті характеризується наступними складовими, а саме:

          - помітна релігійність, що одночасно поєднується з відсутністю фанатичного струменя у вираженні віри, явним антиклерикалізмом,  несприйняттям  ортодоксальної  догматики, незацікавленістю теологічними концепціями, толерантним ставленням до представників  релігійного  іншодумства, релігійно-плюралістичним світоглядом і розгорнутим досвідом вільнодумчих позицій;

         - домінанта ідеї простонародності, що зумовила практичну простоту віри, перевагу емоційно-почуттєвої сфери, природо- та обрядовірство, побожність і забобонність;

         - акцент жіночого мотиву в духовному досвіді, що спродукував схильність   до   миролюбства,   дипломатизм,   компромісність, толерантність, мрійливість, романтизм, чутливість, вразливість, культ матері і подружньої оселі, але й не зменшив у національній ментальності рис відгомону лицарської вдачі козацько-запорожського періоду - це: динамізм, рухливість, мобільність, відчайдушність, свободолюбство, завзятість, фаталізм і затятість, невибагливість, мужність, самодостатність, відчуття власної гідності, дух лицарства і шляхетності - риси, які в релігійному ракурсі віддзеркалились аскетичним способом життя, нехтуванням земними цінностями і іншими чинниками, на яких наголошує ортодоксальне християнство;

         - сімейний "орієнталізм” і помітне освячення родинної тематики, які в релігійному контексті уособились не тільки тяжінням до давньоукраїнського слова "Бог" і не витісненням його грецьким theos, а й характерним ототожненням розуміння Бога з господарем і хазяїном окремої оселі-господи, багатством і благодійництвом, що засвідчують наступні широковживані словоповтори і словотворення: "Господь Бог", "Господи, допоможи", "Дай Боже" тощо;

         - тяжіння до "світла", "добра", "краси", "миру" як складових вищої Духовної Істини, яке в релігійному зрізі зумовило помітне ігнорування т.зв. "темних сил" - (в національному релігійному світогляді, як язичницького, так і християнського періодів світ демонології та світ Антихриста ніколи не вважався рівним за своїми силами та обсягом влади з "світом Божественним") - що спродукувало відсутність духовного протиставлення і чіткої духовної поляризації добра і зла в духовному досвіді українства;

         - помітний духовний кордоцентризм, що в поєднанні з феноменом "українського традиційно-динамічного консерватизму" засвідчив не тільки життєдайність гуманістичного ядра національного менталітету, універсальність і природність центральних його рис, а й спроможність протистояти комплексу асимілятивних течій і унебезпечувати націю в часи лихоліття, що засвідчує сам факт наявності України-нації і України-держави на сучасному етапі людської цивілізації.

        

            Шанування, оновлення й популяризація українських вартостей є головними складовими реального національно - відроджувального процесу. Професійно подана україноцентрична інформація – це відродження забутого, переосмислення духовних уроків минулого, відновлення традиційного, формування майбутнього, окреслення і модулювання інтелектуального і духовного рівня поколінь, за якими майбутнє України.


    Переглядів: 1865 | Додав: fon_G | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]

    Форма входу

    Календар
    «  Листопад 2010  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    2930

    Друзі сайту

    Copyright MyCorp © 2017
    Сайт управляється системою uCoz