Магеря Олег Петрович

кандидат філософських наук

доцент кафедри етики та естетики Інституту філософської освіти і науки НПУ імені М.П. Драгоманова

Започатковане в останній чверті ХІХ ст., поняття інтелектуальної власності кваліфікується у сучасній юридичній літературі як власність на будь-які результати творчої діяльності людей, що відповідають встановленим чинним законодавством вимогам. У відповідності з Стокгольмською «Конвенцією щодо заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності» від 14 липня 1967 року об’єктами права інтелектуальної власності вважаються нижченаведені результати творчої діяльності: 1) літературні, художні твори і наукові праці; 2) виконавська діяльність артистів, фонограми і радіопередачі; 3) винаходи в усіх галузях людської діяльності; 4) наукові відкриття; 5) промислові зразки; 6) товарні знаки, знаки обслуговування, комерційні найменування та позначення; 7) припинення недобросовісної конкуренції.

Особливий статус феномену наукових відкриттів полягає в їхній належності до надбань світового співтовариства й вони не можуть закріплюватись за певним конкретним суб’єктом у вигляді виключного права. Проте діючим у нашій державі авторським правом охороняються результати творчої діяльності у контексті гуманітарної сфери людської життєдіяльності. Що ж стосується прикладної етики як галузі наукового знання, то її вимоги, норми і правила регулюють взаємовідносини та дії вчених, визначаючи, що є припустимим та заохочується, а що вважається неприпустимим для науковця в його професійній діяльності. У нормах етики вченого втілюються загальнолюдські моральні вимоги і заборони, конкретизовані стосовно особливостей наукової діяльності.

Висока моральна принциповість передбачає розумну вимогливість при рецензуванні (опонуванні) наукових праць та захисті дисертацій, виключаючи у той же час дріб’язкову прискіпливість. Вона вимагає боротися з формалізмом конкурсних обрань та просування наукових кадрів, вимагаючи урахування лише високих професійно-ділових та моральних якостей, громадянської зрілості претендентів. «Я завжди вважав своїм обов’язком, - говорив визначний французький вчений П.Ланжевен, - розподіляти свої сили між служінням Науці й Принциповості.» Моральна відповідальність ученого, його доброзичливість, самокритичність, добросовісність добропорядність, принциповість та ін. відбиваються в його моральному обов’язкові як вищий моральній вимозі, стрижньовому організовуючому елементові моральної свідомості.

Морально найдошкульнішим у вимірах моральної свідомості є явище плагіату (лат. plagium, початково викрадання і продаж чужих рабів) – незаконне опублікування чужого твору або його частини під своїм ім’ям, видача чужої праці (художньої або наукової) за власний витвір і без зазначення джерела. Спорідненою з плагіатом є контрафакція (фр.contraction – підробка; лат.  contra  проти + facere роботи) – порушення авторського права, що полягає у незаконному передрукові чужого твору; підробка літературного твору тощо. У моральному контексті плагіат може бути кваліфікований як порушення заповіді «не кради», а навмисне спотворення (фальсифікація) даних наукового експерименту – заповіді «не бреши». Зазначенні порушення норм етики науки раніше або пізніше стають відомими, закономірно тягнучи за собою моральні санкції з боку наукової громадськості, котрі можуть бути доволі відчутними для порушника – аж до депортації за межі процесу розвитку науки. Крім того, у патентному законодавстві багатьох країн містяться норми за якими не визнаються винаходами технічні рішення, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі (див.; зокрема, ст.5 п.1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»). Цілком справедливим, на нашу думку, слід вважати висновок відомого канадсько-українського мецената П.Яцика про те, що «кожен народ посідає те місце в світі, на якому стоїть його наука і чим вищий цей рівень, тим більше пошани, тим більше економічних успіхів має народ.»

Предметом нашої національної гордості має бути той факт, що в Україні народилося шість нобелівських лауреатів, котрі не стали громадянами Української суверенної держави (у тому числі І.Мечніков, І.Тамм, Саймон Кузнець), але народила їх українська земля. Видатному вченому І.Пулюю належить пальма першості у відкритті променів незаслужено названих іменем Рентгена. Саме В.К.Рентгену Пулюй розповів про встановлене їм явище, яке той відхилив на тій підставі, що такого не може бути. Проте, саме за ці промені у 1901 році одержав першу в світі Нобелівську премію. І.Пулюй поскаржився молодому тоді доктору технічної фізики А.Ейнштейну. Але в того було своє розуміння порядності вченого. Мовляв, за Рентгеном уся європейська культура, а чи потрібний пріоритет ученому, котрий афішує свою приналежність до народу, який не має державності. І на сучасному етапі розвитку української державності з прикрістю доводиться констатувати наявність почуття гордості за все створене вітчизняними вченими й, водночас, провини – за те, що наш могутній інтелектуальний потенціал повністю не використовується.

Етичні проблеми інтелектуальної власності в Україні дедалі актуалізуються у загальному контексті етики науки як особливої галузі гуманітарного знання, яка вивчає науку та наукову діяльність у рамках її морального смислу і змісту.

Література:

1.      Особисті немайнові права інтелектуальної власності творців: Монографія / За заг. ред. В.В.Луця. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007.